Психологія

Звідки беруться нав’язливі мелодії?

Звідки цей феномен – вчені, здається, з’ясували. Ось як боротися з нав’язливою музикою в голові – поки не дуже зрозуміло. Відоме це явище давно, ставилися до нього завжди з гумором.

Підписуйся на "Психологію стосунків" у Фейсбуці!

Психологи з’ясували навіть, що деякі мелодії більш заразні, ніж інші. Серед них особливо виділяють (мова йде про американські дослідження): «Who Let the Dogs Out», тему з фільму «Місія нездійсненна», Queen’s «We Will Rock You», «It’s a Small World After All» та інші популярні пісні. Ні багато, ні мало, як 98% слухачів вже не можуть позбутися від пісеньок.

Батьки навіть наспівують їх дітям в якості колискових.

Відомий співак і автор пісень Нейл Даймонд навіть визнав, що, якби не ці мелодії, що його “переслідували” – він не зробив би блискучої кар’єри в американській естрадній музиці. Пробував все – від холодного душу до нескінченного прослуховування платівок, щоб якось заглушити уривки мелодій у власній голові, хотів навіть відвідати лікаря.

Так чому ж пісенька застряє в голові і ніяк не бажає її залишати? Більш того, змушує наспівувати її в силу своїх можливостей, причому – де завгодно: на прогулянці, а то і в офісі, дратуючи ні в чому не винних колег. І навіть якщо вона вам абсолютно не подобається, і слів ви не знаєте, а вже про чистоту інтонування та говорити часто не доводиться – ви будете із завзятістю, гідною кращого застосування, співати її цілий божий день.

Американці називають ці нав’язливі мелодії «earworms». Адже ці пісеньки часто мелодійні і ритмічні. Їх-то і люблять крутити радіостанції також із завзятістю, гідною куди кращого застосування. І навіть якщо вам наступив на вухо ведмідь і запам’ятовування віршів завжди було завданням майже нереальним, справі вже не зарадиш, оскільки ваш мозок сам «добудує» і слова, і можливі інтонації.

Чи існує порятунок від цієї напасті? Тільки якщо спробувати «поставити іншу платівку», поміняти шило на мило. Або сильно зосередитися на чомусь, що вимагає чималої уваги (але мені зустрічалися і водії, що співають).

Але є і одна хороша новина. Або теорія, яка намагається пояснити це явище. Деякі антропологи заявляють, що пісня була обов’язковою частиною залицяння в деяких первісних суспільствах. Юнак співав і співав своїй обраниці пісню, а коли йшов на полювання, вона мимоволі все пам’ятала. Або, якщо їм потрібно було зустрітися для своїх потреб, йому досить було наспівати мотивчик з гущавини.

Можливо і так. І значно пізніше трубадури співали своїм прекрасним дамам. І серенади під балконами юних дів довго не давали заснути вчасно Європі. Але навряд чи це такий вже безпрограшний план завоювати серце сучасної жінки.

Але ми продовжуємо наспівувати… Чи все-таки в нас продовжують впихати з моторошною частотою одні й ті ж мелодії?

За матеріалами