У гештальт-терапії існує погляд на переживання тривоги, як на зупинене збудження. Звичайно, під збудженням психотерапії розуміється не загальноприйнята асоціація з сексуальною напругою, вірніше не стільки і далеко не тільки це.

Збудження – це чуттєвий імпульс до дії, ще не приведений у виконання. Імпульс, що стосується будь-якого переживання. Тобто збудження в нас присутнє практично постійно. Хочемо щось сказати, хочемо їсти, в туалет, мріємо про підвищення на роботі, хочемо когось поцілувати, або дати в пику, злякалися гучного звуку, хочемо сексу, або щось запитати, чи заплакати – все це є збудження. Воно передує будь-якій не машинальній дії. І воно повинно знаходити вихід, розрядку; інакше цей імпульс перетворюється на тривогу.

Тривога, особливо тривала, така, що важко переноситься, що заважає в роботі або сімейному житті, або просто та, яка фоном вимотує і виснажує – це багато зупиненого вами збудження. Якихось бажань, почуттів, що не досягають свідомості переживань.

Так, довга фрустрація в зоні самореалізації, коли жінці домогосподарці чоловік постійно твердить, що їй не треба на роботу, а вона все одно хоче, але чомусь не йде – може призводити до тривоги.

Напади тривоги можуть відвідувати дуже ввічливих, добре вихованих людей, яким їхні внутрішні установки не дозволяють відкрито висловлювати роздратування, незгоду, злість, якщо вони не ходять для компенсації на секцію карате або танці. Особливо перед важливим зборами. Особливо – в компанії цих чудових людей, яких потрібно завжди мати на увазі. Крамола яка!

У травматиків тривога – майже постійний супутник життя, якщо вони не в терапії. Досвід травми дуже фонить, як його не витісняй зі свідомості, множини не пережитих почуттів, а значить – невиражених імпульсів збудження.

Будь-яка людина, в чомусь довгий час не задоволена і не знаходить вихід цієї енергії, за визначенням накопичує тривогу.

– “Я боюся бути не прийнятим або, що мене погано оцінять”. Будь-який страх можна перевести в бажання. Наприклад, цей в – “Я дуже хочу прийняття і позитивної оцінки себе”.

– “Я боюся, що не впораюся, що у мене нічого не вийде”. Можливі варіанти зупинки збудження: “Я хочу підтримки”, або “Я хочу підтвердження, що у мене виходить”, або “Я хочу розібратися – чому у мене не виходить, і для цього мені потрібна підтримка”.

– “Я боюся смерті”. Або часто описуваний ірраціональний страх неіснування, небуття. Така тривога при дослідженні розкладається на такі ж прості конструкти, як і в попередніх випадках, але в більшій кількості. Наприклад: за страхом смерті одночасно може стояти і страх прожити неправильне, не своє життя, і страх самотності і страх відкриватися в стосунках, бути живим і багато чого ще. А за страхом неіснування може ховатися бажання бути побаченим і прийнятим, без спроби поглинути або зруйнувати.

Ці прості речі дуже закономірні. Якщо я щось довго не отримую з важливого для себе, а ще й не дуже розумію, що – буде рости моя тривога. Якщо я стану справлятися зі своїми бажаннями, пригнічуючи і заперечуючи їх – тривога зросте в рази. Якщо продовжити витісняти її, можна отримати симптом – панічну атаку, наприклад.

У нас в суспільстві не прийнято звертати увагу на наше психічне життя. Це вважається іноді чимось майже соромним. Але ми не машини, не роботи, ми не живемо в фантастичних світах письменників і режисерів блокбастерів. Ми живі люди з живою психікою, яка, хочемо ми чи ні, працює за своїми законами. І ми від неї залежимо, тому, що це частина нас.

Наша тривога – це частина нас самих, яка говорить з нами. Важливо слухати.

Ще один важливий момент. Тривожність зростає, коли наша увага спрямована або в минуле, або в майбутнє.

Наприклад, яблука. Якщо я хочу відкусити свіже помите яблуко, що вже у мене в руках, я, найімовірніше, не зіткнуся з тривогою. Я просто почну їсти. Дія мінімально відстрочена в часі. Я розумію, що хочу яблуко. Воно під рукою. Я відкушую соковитий ароматний хрусткий шматок і жую, насолоджуюся. Якщо яблука немає, я можу почати думати: а чи є в цей час в магазинах яблука; а як мені його дістати; а що подумають люди, якщо я вийду в магазин в старих лосинах. Підставляючи замість бажання з’їсти будь-яку потребу: чи гідний я цього яблука; а може, смачніше банан; може, яблука – це не моє, занадто ризиковано; або непрестижно, або – до чого це призведе в майбутньому, або – як же погано мені житиметься без яблук, я без них пропаду. Конфлікт росте, росте і тривога.

Я так само можу зіткнутися з вибором: йти о першій годині ночі за бажаним яблуком в дощ кілька темних кварталів, або змиритися з тим, що прямо зараз доведеться обійтися і заснути голодним. Обрав – не піду вночі на вулицю, чесно засмутився, що яблук не поїм, змирився і заснув. Якщо я в цій точці свідомо не обираю тимчасово відмовитися від затії, а починаю крутити думки з серії: чому магазин так далеко від мого будинку; чому чортові яблука так важко дістати; я яблукозалежний і моє життя котиться під укіс; а ось у Таньки завжди яблука під рукою; у всіх нормальних людей яблука будинку у вазонах ростуть, але тільки не в мене; за що мені все це! Якщо я часто поводжуся зі своїми бажаннями і емоціями таким способом, збираю незадоволеність, довго це не помічаю – то перетворюю на тривогу.

Можна так хотіти яблук і жити при цьому де-небудь в пустелі, або в Антарктиці (куди їх не завозять взагалі) і сподіватися – раптом завезуть яблука через півроку? Уявляєте, скільки вашої уваги буде утримуватися на цьому питанні. Тривога до кінця терміну буде фонити о-го-го! А якщо в цього разу яблука не привезли, хоч і обіцяли? Якщо продовжите чекати, за наступні півроку ви ризикуєте стати дуже тривожною людиною.

А всього лише потрібно було – визнати, що в яблук немає, і немає жодної можливості їх отримати. Засмутитися від цього, посумувати, і почати думати – чим би їх замінити. Або переїхати в місце, де цих яблук – завались, якщо вже без них не під силу. Але для цього потрібно прислухатися до себе, визнати, що без яблук – ніяк, знайти в собі готовність кинути осіле життя, зібратися і поїхати назустріч світлому майбутньому. Правда, це велика внутрішня робота. Але якщо потреба така значуща, а з нею нічого не робиться, згодом людині стане недобре. Тривога буде нагадувати їй, що є справа і треба щось вирішувати.

Звичайно, приклад з яблуком дуже простий, хоч і наочний. Без жартів, людини ж маса складних потреб. І розпізнавати їх мало кого з нас вчили. Можна одночасно відчувати фрустрацію в різних зонах свого життя і одномоментно прагнути  протилежних речей. Люди так влаштовані, що переживання з нами трапляються поза нашою волею. Ми обираємо тільки як обходитися з цим. Ми часом складніше, ніж нам би хотілося, і це буває дуже незручно. Зате не нудно.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!