Часто під агресією розуміють негативні, руйнівні дії, які спрямовані на заподіяння шкоди будь-чому або будь-кому. З такого погляду агресія протиставляється конструктивним вчинкам і всіляко засуджується.

Але психотерапія дивиться на агресію зовсім інакше. Для психотерапевта агресія не є чимось поганим.

Агресія – це життєва сила діяти, досягати результатів, реалізовувати свої бажання і потреби. Агресія – сила, яка спрямовує нас вперед.

Щоб жити, потрібна енергія, а отже, потрібна агресія. Тому будь-які живі організми на землі мають агресією.

Інколи середовище буває настільки несприятливим, що виникає потреба не жити, а хоча б вижити. Думаю, всі чули такий термін “боротьба за виживання”. Так ось, щоб виживати, потрібно більше енергії. І цю енергію теж забезпечує агресія.

Сьогодні ми поговоримо про те, що може обмежувати агресію, стримувати її розвиток.

Перший фактор, що впливає на рівень агресії, – ступінь впевненості в собі. Віра в себе є опорою агресії. Якщо людина всередині себе впевнена: вона може рухати гори і змінювати у своєму житті все. Буває, що людина не вірить у себе, думає, що у неї нічого не вийде, або вона не впевнена, що зможе залучити у своє життя хорошого партнера, не зможе заробити грошей, уникнути голоду, фінансових катастроф тощо. У такому випадку і рівень агресії, а отже, і рівень енергії у неї буде низьким.

Свого часу Альфред Адлер багато часу присвятив тому, щоб розкрити і пояснити агресивну частину психіки через призму власної неповноцінності. Теорія Адлера виходить з того, що спочатку кожна дитина відчуває себе неповноцінною порівняно з дорослими. Якщо батьки “заохочують” почуття неповноцінності у дитини, то рівень агресії у такої людини залишається низьким, навіть коли она подорослішає. І навпаки, якщо вони підтримують дитину, спрямовують її, то людина виростає впевненою в собі і її рівень агресії буде адекватним.

Однак не завжди низька впевненість у собі означає низький рівень агресії. Іноді людина намагається компенсувати почуття неповноцінності за допомогою грошей, влади, роботи, статусу або кількості партнерів. Зовнішніми успіхами вона намагається закрити свою внутрішню проблему. Але це неможливо. Тому що почуття впевненості корениться всередині, а не зовні. Людина всередині себе почуває або впевненість, або невпевненість. І ніщо в зовнішньому світі в більшості випадків не може їй допомогти. Або викликає тільки тимчасовий ефект.

Ми можемо бачити, як люди йдуть у політику або бізнес, заробляють величезні гроші, але все одно відчувають невпевненість, тривогу, страх. Їм здається, що ось вони зароблять мільйон, і тоді відчують себе впевнено. Але коли вони його заробляють, виявляється, що є ті, у кого два мільйони. І вони починають заново. Тому що причина всередині. І незважаючи на всі досягнення, такі люди залишаються глибоко нещасними і невпевненими в собі.

Друге, що впливає на рівень агресії, – взаємини з батьком. Агресивна частина психіки – це внутрішній чоловік, те, що в юнгіанському аналізі називається анімус. Кожен з нас складається з жіночої та чоловічої частини, з анімуса і аніме, з сексуальної частини психіки і агресивної частини психіки. Водночас сексуальна частина психіки відповідає за всі наші бажання, а не тільки за сексуальні. Тобто, бажання поїсти і бажання купити собі машину виходять з сексуальної частини нашої психіки. Агресивна ж частина психіки відповідає за реалізацію цих бажань.

Агресивна частина психіки передається нам від батька. І те, як людина ставиться до свого батька, впливає на те, як людина ставиться до своєї агресії.

Якщо у нас неконструктивні заємини з батьком, наприклад, гнів, або образа, або відстутність батька, то це впливає на нашу агресію. Чому? Тому що негативне ставлення до батька означає негативне ставлення до агресивної половини себе. Тобто, ми починаємо злитися, або ображатися, або ще якось негативно реагувати на власну частину психіки.

Завдяки доктору Хаусу (сподіваюся, серіал дивилося багато людей) ми знаємо, що таке аутоімунне захворювання. Це коли наші клітини атакують інші клітини нашого ж організму. По суті, організм нападає сам на себе. Гнів на свого батька можна вважати аутоімунним психологічним захворюванням. Коли я злюся на батька, я злюся на агресивну половину себе. Тобто, моя психіка накидається на агресивну частину моєї ж психіки. Зрозуміло, мати при цьому рівень агресії, достатній для комфортного та цікавого життя, – завдання не з легких.

Тому психотерапія багато часу приділяє тому, щоб допомогти людині налагодити стосунки з батьком. Тільки після опрацювання цих стосунків нам вдається дістати доступ до своєї агресії. В іншому випадку вона буде низькою, у людини буде недостатньо сил, щоб йти вперед, досягати поставлених цілей і здійснювати свої бажання.

Наступне, через що агресія може “зламатися”, – пережите домашнє (побутове або сексуальне) насильство. У цьому випадку агресивна частина психіки може реалізовуватися або як жертва, або як садист. Тобто, ми будемо або прогинатися під будь-якими ударами, або самі будемо нападати. Це легко можна побачити в школі, особливо, коли в клас приходить новий учень. Якщо дитина приходить із сім’ї, в якій його принижують, б’ють або, можливо, ґвалтують, тоді у нього може проявитися одна з цих двох моделей поведінки. Він закривається від усього світу і живе ніби в собі. При цьому однолітки часто над ним знущаються, якось кривдять, тому що всередині себе він сам вважає, що цього заслуговує, тому що іншого ставлення він не знає. І друга модель поведінки: дитина стає агресивним негативним лідером, який думає: “Краще я перший почну, щоб мені не довелося знову відчути біль”.

Як садистський, так і мазохистский тип поведінки негативно впливають на досягнення і успішність в житті. Звичайно, у разі садистського типу людина може більше заробити або більшого досягнути в бізнесі, спорті або політиці, але водночас у стосунках і у відчутті задоволення від життя ці люди досягають дуже малого.

Четвертий фактор, що впливає на агресію, – формування провини. Річ у тім, що найрізноманітніші інститути здавна намагаються керувати і маніпулювати і агресивною, і сексуальною частиною психіки. Це і батьки, і держава, і релігія. Вони прагнуть обмежувати і спрямовувати агресивну і сексуальну енергію так, як їм потрібно. Почуття провини – зручний інструмент, за допомогою якого можна керувати і маніпулювати агресією іншої людини.

Що таке вина з погляду психології? Це емоція гніву, спочатку спрямована на когось, але в підсумку спрямована на себе. По суті, вина – це пригнічений гнів на когось. Це означає, що якщо ви відчуваєте провину перед мамою, татом, дружиною або чоловіком, – спочатку ви відчували (і зараз відчуваєте) у ставленні до них гнів.

З погляду психології гнів не є негативною емоцією. Гнів включається тільки в той момент, коли звичайної агресії нам не вистачає. Завдання гніву – мобілізувати організм і включити додаткові джерела енергії. Коли агресії недостатньо, підключається емоція гніву. Якщо психіка відчуває, що не може домогтися свого при звичайному стані енергії, вона підсилює її гнівом.

Наприклад, у дитини виникає бажання обійняти маму. Бажання – це сексуальна частина психіки. Під це бажання агресивна частина психіки виділяє агресію, тобто, енергію. І ось дитина біжить і хоче обійняти маму. Але мама зайнята, вона її відштовхує, мовляв, відійди, не заважай, не плутайся під ногами. А у дитини бажання обійняти стає ще сильнішим, він ще наполегливіше вимагає, щоб мама його обійняла, приділила їй час.

Бажання можна порівняти з почуттям голоду. Чим більше ми голодні, тим вище наш рівень агресії і наше прагнення поїсти за всяку ціну. Те саме відбувається і тут. І коли дитина починає ще більше «прилипати» до мами, це у неї вже включається гнів.

А мама може, наприклад, накричати на неї, викликавши почуття провини: “Ти що не бачиш, що я зайнята?” Тобто, вона намагається проманіпулювати, присоромити, натиснути на почуття провини дитини. І тоді дитина під словами мами свою агресію і свій гнів пригнічує, проковтує, затискає в горлі, в кулаках. І вже пізніше вона цю емоцію буде переживати або як образу, або як почуття провини.

Ще провину формують релігії, національні ідеї, які маніпулюють людьми, переконуючи їх певну ідеологію: що людина повинна і чого не повинна. Як ми можемо гніватися на країну або на бога – не можна. І тому гнів пригнічується. І з’являється почуття провини.

Будь-яка людина, яка відчуває почуття провини, намагається себе покарати. Вона може карати себе тим, що не заробляє грошей, обмежує себе в якихось задоволеннях, не дозволяє собі бути щасливим у стосунках або створює собі якісь обмеження або заборони.

Крім того, той, хто відчуває провину, намагається догодити якомога більшій кількості людей. Наприклад, він обіцяє їм більше, ніж може потягнути, тому що вони очікують від нього більшого. Потім він не може виконати ці обіцянки або виконує їх тільки частково. І у нього виникає ще сильніше почуття провини. Тому що він підвів інших і не зміг їм догодити. І одночасно він відчуває сильний гнів, тому що ці “інші” могли б і його зрозуміти, могли б і його запитати, що йому потрібно і що йому цікаво. Зрозуміло, він цей гнів знову пригнічує, почуття провини ще посилюється. І виходить замкнуте коло.

П’ята причина низького рівня агресії – могло не бути ні насильства, ні придушення гніву, просто не відбулася сепарація від батьків. Іноді до такого може призводити надмірна опіка з боку батьків. Людина виростає, але залишається у сфері впливу батьків і сама про себе не може подбати. Вона ніколи не розвивала в собі агресивну частину психіки, щоб самому вирішувати свої проблеми. У цьому випадку людині потрібно працювати над сепарацією, над збільшенням своєї агресії, прокачувати віру в себе, у свої сили.

Ну, і не слід забувати, що бувають фізіологічні причини зниження агресії: щось не так з гормонами, певні важкі або хронічні захворювання, гострі переживання болю або страждань. Усе це може знижувати агресію або тимчасово, або на дуже тривалий час.

Що робити, якщо ви відчуваєте, що у вас низький рівень агресії по життю, ви добиваєтеся і реалізуєте менше, ніж хотілося б? Можна пробувати опрацьовувати причини зниження агресії самостійно – є спеціальні психотерапевтичні методики. Про деякі з них ми розповімо в наступних статтях.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!