Чому діти люблять страшні історії? Чому обожнюють вампірів та страшних чудовиськ? І чому не варто панікувати, коли дитина хоче читати книги жахів? Відповіді на ці запитання спробувала знайти Ліндсі Найт, голова дитячого відділу австралійської гілки «Random House».

Від самого народження діти люблять, коли їх лякають, але лише за тієї умови, що довіряють тому, хто їх лякає, і можуть будь-якої миті його зупинити. Їм ніколи не набридають ігри в «ку-ку», особливо фінальне «Ку-ку!» і вони без кінця просять погратися ще. Авжеж для немовлят ця гра передбачувана та цілком у їхній зоні комфорту: тон гри легкий і закінчується вона сміхом, а не сльозами. Малі діти також полюбляють бути з’їденими – починаючи з пальців на ногах, і це передчуття чогось трохи страшного спонукає їх грати у цю імітацію канібалістичного ритуалу.

…жах завжди був невід’ємною частиною дитячої художньої літератури. Подивіться на Гензель і Ґретель. Фантастика вчить дітей, як вижити в світі.

Із дорослішанням страшні історії відіграють важливу роль в емоційному розвиткові дитини, допомагаючи їй упізнавати та контролювати темні почуття. Історії дають можливість пережити сильні фантазії, майже прожити їх, уникнувши будь-яких наслідків. Частково це переживання є таким, бо дитина відрізняє історію від реальності й усвідомлює, що нічого поганого насправді не трапиться. З емоційного боку жахливчик подібний до розваги на карнавалі – серце калатає, зіниці розширені, адреналін б’є через край, лишаючи по собі гарне самопочуття. Так дитина проходить випробування і перемагає, лишившись здоровою та неушкодженою.

Жахастики для дітей, чому діти люблять лякатися, страшні казки, книги жахів, ніл ґейман, страшні історії, страшні історії для дітей, червона шапочка, вовки, відьми, монстри,вампіри,вовкулаки, чудовиська, страшні теми

Нещодавно я мала цікавий читацький досвід із моїм 20-місячним онуком. Ми вибрали книжечку про нестрашних садових мешканців, як-от слимаки – вони, звичайно, слизькі й огидні, та не страшні. Історія так і розвивалася, розповідаючи про милих створінь, та поступово вибудовуючи певні очікування, легкий дрож і напругу, аж доки ми дісталися останніх сторінок. НІЩО не готувало нас до появи ВЕЛЕТЕНСЬКОГО чорного павука з фетровими лапами, який немов вистрибнув на нас щойно ми перегорнули сторінку. Я скрикнула, а мій онук почав плакати, тож ми швидко закрили книжку. Та коли ми взялися читати наступного разу, він обрав книжку з павуком – то було справжнє випробування характеру, він мав щось довести самому собі – відкрив і закрив останню сторінку дуже швидко, щоби лиш побачити, що трапиться.

Потрібно жити на місяці, щоби не помітити, що у самісінькому серці дитячої художньої літератури – купа страшних надприродних тем, які були там протягом багатьох років.

Якщо спитати дітей, чому їм подобається читати та розповідати лячні історії, вони напевно скажуть, що їм до вподоби, коли їхні улюблені персонажі налякані й розгублені. Та вони ймовірно не зізнаються, що також хочуть бути наляканими. Роль спостерігача дає їм владну позицію. Спостереження страшної істоти чи ситуації із безпечної відстані приваблює їх, так само, як і можливість лишитися цілими та неушкодженими.
Потрібно жити на місяці, щоби не помітити, що у самісінькому серці дитячої художньої літератури – купа страшних надприродних тем, які були там протягом багатьох років. Найповторюванішими мотивами є привиди, вампіри та скелети. Серія «Мурашки по шкірі» (The Goosebumps) Роберта Лоуренса Стайна (з 1992 по 1997 продано більше 300 мільйонів примірників в усьому світі, за сюжетом серії створено комп’ютерні ігри й телесеріал), «Артеміс Фаул» Овена Колфера, «Сила п’ятьох» Ентоні Горовіца, «Останній вампір» Крістофера Пайка і трилогія «Темні матерії» Філіпа Пулмана – усі вони пропонують страшні альтернативні всесвіти, населені відьмами, демонами або злими феями.

Жахастики для дітей, чому діти люблять лякатися, страшні казки, книги жахів, ніл ґейман, страшні історії, страшні історії для дітей, червона шапочка, вовки, відьми, монстри,вампіри,вовкулаки, чудовиська, страшні теми

У 1997 році було опубліковано першу книжку Джоан К. Роулінґ з серії про Гаррі Поттера. Серії, яка з кожною книжкою ставала дедалі похмурішою і страшнішою. Дементори Роулінґ стали одними з найстрашніших винаходів у сучасній літературі. Ідея, що ці істоти можуть прийти, висмоктати усі ваші добрі почуття і ввести до депресії дуже лякає. У «Книзі кладовища» Ніла Ґеймана хлопчик на ім’я Ніхт, якого від народження оточують привиди, опиняється віч-на-віч з іще страшнішою триголовою істотою. На думку Ніла Ґеймана «…жах завжди був невід’ємною частиною дитячої художньої літератури. Подивіться на Гензель і Ґретель. Фантастика вчить дітей, як вижити в світі». Це правда, що оригінальні казки Перро, Андерсена та братів Грімм настільки страшні й жахливі, що їх зробили безпечнішими для дитячого сприйняття: «Червону Шапочку» в оригіналі з’їв вовк, а сварливі Попелюшчині сестри відрубали собі пальці та п’яти намагаючись втиснути ногу у кришталевий черевичок.

Можна стверджувати, що страшні надприродні історії з примарами, вампірами та перевертнями виконують для підлітків роль ініціації.

Страшні теми сучасної дитячої літератури можна розглядати як продовження казкової традиції, модернізованої для сучасних читачів. Сьогоднішні письменники-філософи говорять до своїх молодих читачів як до рівних, а не сюсюкають до них, і використовують казкові метафори, щоби допомогти дітям із їхніми глибинними страхами та бажаннями – тривогами, що стосуються не тільки смерті, але невпевненості, відчуження, змін і втрати контролю. І вампіри, привиди й ангели у дитячій літературі дозволяють авторам вирішити проблеми, які неможливо сформулювати в будь-яких інший спосіб.

Оскільки більшість дітей боїться смерті своїх батьків, казки часто розповідають про злу мачуху, яка посягає на місце матері головного героя, або ж починаються зі смерті батька чи матері, як «Попелюшка» і «Білосніжка та семеро гномів». Йдучи за цією традицією, Роальд Дал вбиває батьків героя повісті «Відьми» в автокатастрофі, а у найпопулярніших книжкових серіях Роулінґ і Лемоні Снікетабатьки головних героїв помирають ще до початку оповіді.

Жахастики для дітей, чому діти люблять лякатися, страшні казки, книги жахів, ніл ґейман, страшні історії, страшні історії для дітей, червона шапочка, вовки, відьми, монстри,вампіри,вовкулаки, чудовиська, страшні теми

Гарним прийомом у написанні страшних історій для дітей є відправити юних персонажів з серця люблячого будинку до школи-інтернату або до іншого світу, де вони мусять дбати про себе самі, а читачі можуть випробувати власні страхи безпечним шляхом.

Моторошні історії надихають молодих читачів шукати та знаходити власні історії про надприродне…

Можна стверджувати, що страшні надприродні історії з примарами, вампірами та перевертнями виконують для підлітків роль ініціації. І ви можете пересвідчитися у цьому на прикладі саги «Сутінки» Стефані Маєр, де персонажів постійно випробовують на мужність, терплячість, витривалість і стійкість перед обличчям зла, вбивств і хаосу. Хоч основна мета цих романів – розважити, вони допомагають дорослим застерегти дітей від небезпечних місць або поведінки. Цілком можливо, що, працюючи зі страшними історіями, можна зробити підлітків-читачів психологічно й емоційно сильнішими, здатними впоратися зі своїми страхами або шоком від катастроф у реальному житті.

Страшне має багато форм та не всіх з них варто боятися.

Тож справедливо було б стверджувати, що протягом тисяч років оповідачі зачаровували свою аудиторію розповідями про те, що сталося з їхніми предками, коли вони померли, як можна пояснити незбагненне, незвичайні події, що відбуваються в нашому повсякденному житті. Моторошні історії надихають молодих читачів шукати та знаходити власні історії про надприродне – ті важливі історії, що формують і змінюють їхнє життя – ті, які вони з нетерпінням записують і якими діляться з іншими. Страшне має багато форм та не всіх з них варто боятися.

 

Джерело: Random House

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!