Спробуймо з’ясувати, що таке образа і чи можна перестати ображатись, не наступаючи собі на горло і не завдаючи шкоди оточенню.

Нещодавно я натрапила на вислів:

– Учителю, як мені навчитися прощати?

– Який сенс в лікуванні симптомів? Вчися не ображатися.

А й справді, що таке ображатися? Якщо розглядати це слово з позиції граматики, то це дієслово (дія). Частка “ся” означає, що дія скерована на себе, наприклад, вмиватися – вмивати себе, одягатися – одягати себе. Цікаво, що до цього переліку ми додаємо і слово ображатися. Тобто ображатися – це ображати себе. Отже, саме ми вибираємо і вирішуємо це робити?

Що таке ображатися? Як на мене, це намагання покарати людину, що поряд, за те, що вона не реалізувала наших очікувань, в жодному випадку не кажучи їй прямо про те, що з нами відбувається. Така собі “заморожена” агресія.

Але ж ці очікування тільки наші, персональні. Чому хтось мусить їх для нас виконувати?

Часто-густо ми вимальовуємо у своїх думках та фантазіях бажаний сценарій. Кожну деталь, кожне слово прописуємо підсвідомо, але здебільшого або забуваємо це донести до тих, хто в цьому “сценарії” “грає” провідні ролі, або не пересвідчуємось, чи нас правильно зрозуміли, або чи взагалі почули. А тоді розпочинається найцікавіше: “Він чи вона не виправдали моїх сподівань”,”він/ вона не сказали очікуваних слів!”, ” він/ вона не подарували очікуваний подарунок”, “я чекала, що ти завжди будеш поруч!”, “ти мав підтримувати мене!” і ще безліч інших претензій.

Складно позбутися очікувань – таких логічних, правильних, зрозумілих. З однією маленькою поправкою – логічних, правильних, зрозумілих, але для кого? Передусім, і на це завжди необхідно зважати, для нас самих. Не факт, що когось іншого вони мають таке саме значення, як і для нас.

“І не підходь до мене, бо я ображаюся”. Такий результат всього вищевикладеного. А далі – охолодження стосунків або, навпаки, запеклі “бої”, щоб довести власну правоту, нерідко за будь-яку ціну.

Стоп!

Вдихніть і видихніть, і так декілька разів, доки не заспокоїтесь.

Заспокоїлись?

А тепер поставте собі декілька запитань, відверті відповіді на які одразу розставлять все на свої місця.

  1. Що я відчуваю? Як проявляється моє відчуття? Щоб мені хотілося відчувати натомість?
  2. Які в мене були очікування стосовно особи, на яку я ображаюся? Якою мала бути її поведінка, щоб я не почала ображатися на неї?
  3. Наскільки реалістичними є мої очікування? Що лежить в їх основі? Які мої потреби це мало б задовольнити?
  4. Чи відомо цій особі про мої очікування? Якщо відомо, то як реагує на них?
  5. Чи може ця людина взагалі бути відповідною до моїх очікувань? Чи може вона змінити власну поведінку “тут і зараз”?
  6. Чим керується ця людина? Чи має власні наміри та очікування, що відрізняються від моїх? Як я ставлюся до цього? Які відчуття це в мене викликає?
  7. Чи можу я змінити свої очікування? Якщо ні, то що мені тоді заважає? Чому для мене це так принципово важливо?

Для кращого результату відповіді запишіть, адже ви матимете повну картину своєї “образи”, а радше того, що за нею стоїть. Що робити з тим усім, вирішувати вам.

Повністю позбутися своїх очікувань щодо інших людей неможливо. Своїми очікуваннями ми намагаємось зробити цей світ більш передбачуваним та зрозумілим для нас, аби менше відчувати тривогу через невідомість.

Якщо є стосунки – завжди є, були і будуть очікування. Та коли спробувати поставитись з прийняттям і “open mind” до поведінки інших, то це багато що змінює. Зазвичай образи поступаються місцем більш зрілому усвідомленню того, що відбувається в стосунках – “я не ображаюсь, я роблю висновки”.

Оригінал

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!