Психологія

Як впоратися з жадібністю іншої людини

Жадібність – поняття широке. Можна сказати “я практична”, “він скупий”, “вона дуже економна”. А коли ми ставимо на кого-небудь клеймо “жадібний”, це вкладає у висновок досить негативний сенс. Адже самі себе жадібними ми ніколи не називаємо.

Підписуйся на нашу сторінку у Фейсбуці!

На відміну від «заздрості», яка безумовно є психологічною проблемою, з «жадібністю» справа йде інакше. «Жадібність» – пусте і неправильне слово, як і «лінь», наприклад. Ліні не існує: є відсутність мотивації, страх поразки, відсутність перспективного бачення, загальний гіпотонус, а ліні як такої – немає. З «жадібністю» абсолютно аналогічна ситуація – це не психологічний феномен, а спосіб висловити своє ставлення до поведінки людини.

Що ховається за жадібністю

До самої себе людина слово “жадібний” не застосовує. «Я боюся», «я втомився», «у мене депресія», «я роздратований і всіх ненавиджу» – це люди говорять. А якщо кажуть: «Я жадібний» – то неодмінно лукавлять або кокетують. Насправді ніхто так про себе не думає, не скаже і не говорить.

«Жадібність» – це просто слово, слово з негативним відтінком, і не більше того. Наприклад, є страх – це визначення психологічного стану людини, а є боягузтво – це просто образливе слово, і все.

За «жадібністю», насправді, чого тільки не ховається… Наприклад, цілком зрозумілий страх безгрошів’я, якщо бути занадто марнотратним. Людина постійно тривожиться: «А де я візьму гроші? А що я буду робити, коли вони закінчаться?»

Втім, така «економія» може тільки здаватися економією. Пам’ятаю одна моя пацієнтка журилася, що її чоловік витрачає всі вільні гроші на якісь деталі для автомобіля. Вона щиро вважала, що він таким чином викидає гроші на вітер, замість того, щоб допомогти їй.

Чоловік при цьому був внутрішньо принципово не згоден з тим, як його дружина розпоряджалася грошима. Йому здавалося дурістю витрачати гроші на косметику, омолоджуючі засоби, пластичну хірургію. Він цілком щиро не розумів, чому це може бути важливо для жінки.

Проблема в тому, що ми не навчені бути чуйними, не розуміємо, яка велика цінність – радість іншої людини,  не розуміємо, що інша людина радіє від того, що їй приносить радість, а не від того, що, як нам здається, повинне її потішити.

Якщо ми вміємо заохочувати великодушність, доброту, щедрість – навколо нас будуть щедрі люди. Коли ми зрозуміємо, що найбільше задоволення – це приносити радість близьким? Відповідь проста: коли близькі зрозуміють, що потрібно вміти бути вдячними за радість, яку тобі подарували.

Тут діє те ж саме правило: хочете потішити – тіште тим, що викличе радість, а не тим, що здається вам правильним; а хочете подякувати за цю радість – дякуйте так, щоб не ви самі, а він – дарувальник – відчував вашу подяку.

За матеріалами