Проблеми на роботі, стрес, з’ясування відносин з рідними можуть вивести з рівноваги кого завгодно. Тут важливо навчитися впоратися з власною агресією, щоб не зриватися на дитину, яка також веде себе не ідеально.

Анастасія Голота, дитячий, сімейний і перинатальний психолог, розповідає WoMo.ua про те, як батькам навчитися працювати зі своєю агресією, щоб не зриватися на дітях і не відчувати себе “поганими”.

Батьківська агресія – все ще часте явище в нашому суспільстві. І якщо ще якихось 20-30 років тому випустити свій пар на дитину у вигляді ляпанця по попі, крику або батьківського ігнорування було звичайним явищем і навіть, можна так сказати, абсолютною нормою виховного процесу, то сучасні батьки, вдаючись до таких методів, згодом ще й докоряють себе за нестриманість, відчувають себе “поганими”, відчувають провину і випрошують прощення у дітей.

Такий стан провини і батьківської невпевненості спонукає дітей до ще більш нестерпним поведінки (адже малюкам важливо відчувати поруч впевненого дорослого, який розуміє, що відбувається і контролює ситуацію), що знову-таки може викликати у мам і тат роздратування, злість і агресію. Виходить замкнуте коло.

Один з дуже частих питань до психолога у зв’язку з цим: “Як не зриватися на дитину?” Давайте спробуємо розібратися в тому, що ж таке з нами відбувається у відповідь на дитяче якесь “не таке” поведінку, і головне – як нам з цим справлятися.

Всі емоції потрібні, всі емоції важливі

Почнемо з того, що всі наші почуття і емоції мають місце бути. Навіть самі небажані і неприємні! Від того, що ми будемо їх збирати в собі, забороняти собі їх відчувати або ігнорувати, вони не зникнуть. І так, це правда (хоч для деяких і дуже неприємна), але наші діти – такі улюблені і такі довгоочікувані, – теж викликають у нас різні неприємні емоції і стани: роздратування, злість, гнів, страх, втома, нудьгу тощо. І це нормально і цілком природно! Адже, коли ми знаходимося так близько з іншим живим людина (а відносини з малюком, це не просто поруч – це фактично співзалежність), у нас так чи інакше виникають різні емоції, і не тільки приємні. Чи не тому що діти або батьки – погані, а тому що ми всі – живі.

Емоційна шкала

Важливо розуміти, що емоційні переживання розрізняються по інтенсивності і силі виразності. Раптово раптом нізвідки сильна злість або гнів чи не з’явиться (якщо ми не маємо на увазі будь-які ситуації, безпосередньо загрожують життю). Все йде по наростаючій – від легкого невдоволення до подразнення, потім переходячи в злість і навіть, можливо, в гнів або лють. Необхідно вчитися розрізняти найменші відтінки своїх емоційних станів, щоб не доводити себе до “кипіння”. А для цього слід практикувати усвідомленість щодо своїх почуттів і емоцій, розвивати свій емоційний інтелект, звертати увагу на всі свої переживання.

Легалізуємо свої емоції

І перша відповідь на питання “що не зриватися?” – “не збирати”. А для цього важливо давати вихід своїм емоціям, визнавати їх, легалізувати. Немає нічого неприродного або ганебного в тому, що мама може розлютитися на те, що дитина в 25-й раз ігнорує її прохання прибрати свої іграшки (якщо, звичайно, це прохання для дитини співвідносна з його віковими можливостями).

І перший крок до того, щоб не зірватися, чесно сказати собі і дитині: “Я злюся, коли … (вставляємо по контексту)!”. Тобто важливо вчасно зловити, усвідомити те, що ви відчуваєте в момент напруження, і постаратися сформулювати це конкретним описом свого стану. Відразу може бути дуже і дуже непросто це відстежувати, особливо, якщо у вас немає досвіду дбайливого взаємодії зі своїм емоційним світом. Але поступово, крок за кроком, ви зможете отримувати доступ до своїх емоцій, відповідаючи на просте запитання: “Що я зараз відчуваю?”, “Що я відчуваю в цей момент, коли дитина не слухається, вередує, перечить і так далі?”.

І як тільки ви усвідомлюєте і назвете свою емоцію, градус напруження вже спаде і вам простіше буде управляти своїм станом. Адже ми не можемо управляти тим, що не усвідомлюємо.

Висловлюємо злість екологічно

Отже, ми вже розібралися в тому, що відчувати різні емоції – це нормально. Інша справа – як їх висловлювати. Оскільки найпоширеніша емоція, яку мами намагаються придушити або заборонити собі відносно дитини, – це злість, то тут потрібно відзначити, що чим раніше ми її в собі розпізнаємо (як правило, починається все з роздратування), тим менш емоційно насичено будемо її проживати .

Але що ж робити, якщо ви зловили себе вже на градусі кипіння, просте усвідомлення вам вже не сильно допомагає і ви готові зірватися? Пропоную вам кілька практик, які ви можете використовувати в той момент, коли відчуваєте, що на межі:

1. Перемикаємо увагу на своє тіло

Зазвичай, коли ми сердимося на проведення дитини, у нас є одне бажання – щоб він припинив (кричати, не слухатися, робити щось “нельзяшное”). У цей момент дуже важливо перевести фокус уваги з поведінки дитини на себе: постарайтеся перемкнутися на своє тіло, його потреби, своє дихання.

Відчуйте, де знаходиться зараз ваша злість, в якій частині тіла? Які зараз є бажання і потреби у вашого тіла: можливо, вам дуже жарко і хочеться освіжитися? Або у вас пересохло в роті і вам необхідний ковток води? Подбайте про себе в цей момент злості, постарайтеся перевести свою енергію з контролю за ситуацією / дитиною на те, щоб допомогти собі. Можна вийти в ванну вмитися або піти на кухню попити води, підійти до вікна і подивитися на небо, лягти в ліжко в позу ембріона. Цих кілька секунд перемикання дадуть можливість вам вийти з ситуації, трохи змінити ракурс, зменшити накал.

2. Пам’ятаємо про головне

Ще одна практика, яка допомагає впоратися з сильними емоціями, – це нагадувати собі про щось глобальне, значимому, цінне. Коли ви будете в спокійному, радісному стані, подивіться на свою дитину з любов’ю і сформулюйте свій девіз – що для вас найголовніше в материнстві, у відносинах з дорогими людьми, в родині в цілому. Постарайтеся укластися в кілька слів, це формулювання повинна бути ємною і короткою. Наприклад, “я вибираю любов”, “дитина колись виросте”, “ми одна сім’я”, “взаємини понад усе”.

Проговаривайте цю фразу кожен день, щоб довести її до автоматизму. У момент сильного роздратування скажіть вголос цю фразу, таким чином ви задієте відділи мозку, що відповідають за контроль емоцій. Повторюйте цю фразу як мантру, повністю перемикаючи свою увагу на те, що ви говорите.

Шукаємо реальну причину роздратування

Коли ви навчитеся відслідковувати своє роздратування в самих незначних проявах, постарайтеся розібратися, які саме ситуації вас найбільше виводять з рівноваги. Найчастіше батьки насправді зляться тоді, коли відчувають безпорадність і страх не впоратися зі своїм виховною функцією.

І тому є кілька причин: невідповідність очікувань і уявлень про вікові особливості дитини (наприклад, завищені очікування щодо контролю власних емоцій дитиною); нерозвинені навички батьківства (бідний репертуар реакцій на поведінку дитини); низька самооцінка в цілому.

Ну і не будемо також забувати про те, що дитина часом лише “остання крапля” в емоційному стані батька – наприклад, батько може насправді злитися на партнера або ж бути засмученим через роботу, а неприбрана іграшка або розлитий на килим компот лише випускають накопичене невдоволення.

Тому крім того, щоб диференціювати свої емоції, необхідно також шукати відповідь на питання: “Через що я зараз злюся / засмучений / роздратований?”. Що насправді зі мною відбувається? Хто справжній винуватець мого душевного неспокою? Як я можу собі допомогти?

Підвищуємо свою батьківську компетентність і особисту усвідомленість

Ну і для того щоб навчитися жити в гармонії зі своїми почуттями та емоціями, необхідно, звичайно, бути в контакті з самим / ой собою, зі своїми бажаннями і потребами. Для цього важливо підвищувати свій рівень усвідомленості, розвивати навички самоаналізу, навчатися практикам емоційної саморегуляції. Просто так в один день взяти і перестати злитися – нереально. Як би сильно ви не клялися. Але точно можна навчитися виражати свою злість без того, щоб ваша дитина про неї травмувався.

Також в батьківстві дуже корисними будуть знання про дитячої та вікової психології, про педагогічних прийомах і техніках, які допомагають зрозуміти, як влаштований мозок і психіка дитини, а також дають можливість взаємодіяти з малюком так, щоб це було ефективно. Виховання дитини починається з виховання себе, і це, часом, куди більш складне завдання, ніж заспокоїти дитину в істериці. Але хороша новина в тому, що ми точно стаємо кращими, ставши батьками, і наші зміни неминучі.