Яким має бути притомне патріотичне виховання розмірковують українські митці.

Олег Скрипка, лідер гурту «ВВ» та громадський діяч

Патріотичне виховання має бути таким, щоб дітей не відвертало від теми патріотики. Вчити віршики та казати «Люби Україну» в наш цифровий час недолуго та жодного результату не дасть. Варто почати з найпростішого — говорити вдома українською. Україномовне оточення впливає на формування особистості, яка надалі поважатиме й любитиме свою країну. Ми з дружиною докладаємо для цього багато зусиль, і врешті-решт наші діти зростають україномовними.

Патріотизм починається з побуту. Коли дитина ще маленька, то не може зробити вибір, і ви, формуючи її оточення, допомагаєте зробити цей вибір правильним. Було б чудово, якби на свята в кожній родині прижилась традиція одягати вишиванки, але без пафосу — просто як святковий одяг. Це стане певним ритуалом. Та й веселе поїдання ковбасок на Великдень чи Різдво теж може стати частиною патріотичного виховання: діти бавитимуться, але запам’ятовуватимуть різні традиції.

Єдине, що можете робити просто зараз для своїх дітей (так роблю і я) — організовувати спілкування з патріотично налаштованими сім’ями та їхніми дітьми. Адже оточення та коло спілкування ми обираємо самі. А воно, у свою чергу, формує та виховує нове покоління.

Ірма Вітовська, акторка

Патріотичне виховання? Найкращим прикладом для наших дітей у цьому стануть дорослі. Ми маємо цікавитись історією своєї землі, знаходити цікавинки та розповідати про це в сім’ї.

Краєзнавчі знання дуже важливі — почніть із цього, дорогі батьки. Інакше ваші діти не полюблять свій край — вони в усьому рівняються на вас та підсвідомо переймають ваше ставлення. Тож вивчайте разом з дітьми історію краю — нехай це стане вашим спільним хобі.

У СРСР «патріотизм» прищеплювали насильними методами, тож не дивно, що в багатьох дорослих зараз алергія навіть на саме це слово. Тому варто поглянути на історію нашої країни під новим кутом. А допоможуть це зробити праці вітчизняних істориків, які не виконують «держзамовлення», — у мережі знайдете чимало посилань на авторів, було б тільки бажання.


Чудово, якщо батьки можуть віддати чадо до дитячого руху на кшталт «Пласту». Раджу не просто так — туди ходить мій син Орест і його захопленню немає меж! «Пласт» чимось нагадує скаутську організацію, але з акцентом на патріотичне виховання. Молодь тут дізнається багато нового про історію та культуру України, і все це — під соусом пригод. Ось нещодавно їздили до Трипілля — там були захопливі квести, походи до музеїв.

Також патріотичному вихованню в школах допоможуть частіші походи з дітьми в кіно, коли показують такі картини, як «Червоний», «Кіборги».

Олександр Ярмола, засновник та вокаліст козак-рок гурту «Гайдамаки»

У наших школах патріотичне виховання конче необхідне. Для початку я б дуже серйозно поставився до створення в школах «живого» україномовного середовища. Де діти говорили б українською не тільки на уроках до вчителя, а й між собою. І робити це треба не залякуванням та каральними методами, а добрим та розумним словом під мудрим і методичним впливом вчителів.

Наша двомовність є залишком колоніального стану. Якщо не буде однієї мови спілкування, не буде й держави. Із дорослими вже пізно працювати, лишається тільки сподіватися на їхній свідомий вибір. А дітей можна і треба виховувати українцями. І тут велика відповідальність лягає саме на вихователів та вчителів.


На сьогодні в більшості навчальних закладів України мовою спілкування дітей залишається російська. Це зводить нанівець усі наші жертви та героїчні потуги в боротьбі за здобуття справжньої незалежності.

Тарас Тополя, фронтмен гурту «Антитіла»

Навіть коли йдеться про такі серйозні речі, як патріотичне виховання, краще вдаватися до ігрових форм навчання. А ще патріотизм має бути зрозумілий для кожного учня в практичній площині. Діти мають відчувати, що ці знання дають користь тут і зараз.

Знайомити дітей з історією, з надбанням нашої культурної спадщини — суперважливий елемент патріотичного виховання. Історичний ланцюг, який тягнеться від пращурів, треба міцно тримати в руках теперішньому поколінню, щоб передати далі.

Я виступаю за досить радикальні методи патріотичного виховання. Наприклад, щоб невміння користуватись українською мовою на високому рівні закривало для спеціалістів певні опції в кар’єрному зростанні. Вже в 5-му класі діти мають чітко усвідомлювати: якщо не знаєш рідної мови та історії — чимало можливостей для тебе буде закрито.

Хочеться, щоб українські діти знайомились із цікавими віхами історії за допомогою сучасних технологій. Наприклад, віртуальні екскурсії в 3D-кімнатах, історичні квести. А з окулярами доповненої реальності можна перенестися в атмосферу Запорізької Січі чи Київської Русі. Ось поруч із тобою сидить князь, ось виходиш на вулицю і бачиш, як купці працюють, заходиш до гончаря в гості й бачиш, як той тарелі та горщики виготовляє. Це геть реальні речі. Година такої подорожі в 3D-грі замінить школяреві добу зубріння, запам’ятається надовго. Так ми крок за кроком плекатимемо любов до своєї землі, повагу до пращурів і бажання зробити країну кращою.

Анастасія Приходько, співачка

Згадую свої шкільні роки — і знаєте, у мене не було патріотичного виховання як такого. Лише стандартні фрази на зразок «Любіть Україну», «Плекайте рідну мову», а ще багато розповідей про Тараса Шевченка. Але тоді в моєму оточенні лише кілька людей говорили українською мовою.

А ось зараз мені набагато більше подобається, як люди ставляться до України. Відчувається, що в суспільстві стало більше поваги та україномовних громадян. Що люди стали цікавитися та вивчати наново історію — цей приклад і допомагає дітям культивувати в собі патріотизм.

Щоправда, надто висока ціна цих уроків та цього виховання. Наші хлопці на Донбасі ціною власного життя показують іншим, як люблять Батьківщину. І для нас усіх найголовніше — не розгубити це. Зараз найважливіше — всю цю «любов у дії» зберегти та передавати дітям.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!