Психологія

Як відокремитися від батьків і жити своїм життям

Взаємовідносини з батьками – проблема для більшості. Близько третини всіх запитів до психолога – про відносини з батьками.

Підписуйся на "Психологію стосунків" у Фейсбуці!

Починається, як правило з таких тем:

• Після маминого дзвінка я півдня ходжу в зневірі, обдумуючи спілкування.
• Чому як тільки мені стає краще, їй тут же треба опустити мене?
• Поїхав би давно, але як залишити батьків? Вони зовсім несамостійні.
• Варто мамі сказати «А як же я?», відразу накриває почуття провини, і мені легше відмовитися від планів.
• У мене не було батька. Тобто він був, але нічого не робив для нас.

Так кажуть люди, що не відокремилися від батьків.

Набратися сміливості і зважитися побачити неприємну правду про себе в батьківській родині – перший крок до виходу і набуття сил для вирішення проблеми.

Що значить “не відокремитися»?

Відділення від батьків – це не роз’їхатися з ними і стати економічно незалежними (більшість з цим більш-менш справляються).

Відділення – це стати незалежним емоційно. Перестати доводити щось, впиватися діями навпаки, дратуватися, ображатися на батьків, боятися їх оцінки та їх дії, чекати чи вимагати допомоги і приймати її як належне.

Але ніяк не уникати їх, ігнорувати, опікати, втручатися в їхнє життя, вирішувати їх проблеми, відкладати через них мрії і плани, бачити в них причину свого невдалого життя.

«Відділення від батьків або партнера – це здатність індивіда здійснювати автономно прямі (не маніпулятивні) самостійні вибори, залишаючись в емоційному зв’язку з системою значущих відносин», – цитата з лекції з сімейної терапії Марка Ярхауза.

Автономно і залишаючись в емоційній зв’язку, але мова не йде про разові або екстрені ситуації. В критичний момент нормально кинути все і кинутися на допомогу. Ваші батьки – просто люди, хороші і погані одночасно, як всі люди на землі, з людськими можливостями і недоліками.

Вони не всемогутні боги, якими були для нас в дитинстві. Не джерело всіх благ і задоволень, яким були для нас в ранньому дитинстві. Не хтось, перед ким треба виправдовуватися, чекати дозволу, схвалення і намагатися не засмучувати, як це було в молодшій школі.

Не дурні і обмежені істоти, що тиснуть і не дають жити, якими вони (можливо) сприймалися в підлітковому віці.

Вони такі, які є. Якими їх зробило життя і вони себе самі. Вони можуть бути невдячними, байдужими, нецікавими, егоїстичними. Вони можуть вирішувати свої проблеми за ваш рахунок. І так, вони можуть вас не любити.

Стати автономним – значить визнати це

Погодитися з тим, що батьки чогось не вміли – визнати це, перестати вимагати і бажати отримати. Це і означає відокремитися.

Погодитися, що вас могли не любити, що вами могли користуватися, могли відігравати на вас свої травми і залучати вас в свої деструктивні процеси. Погодитися, що батьки вели себе з вами, як вміли, і перестати вимагати свою «данину за 12 років».

Побачити не ідеальний (і, власне, недосяжний!), а реальний образ батьків, погодитися з ним і почати самому добувати собі все «недодане».

Якщо ваша мама не вміє готувати – чи будете ви чекати від неї кулінарних шедеврів? Ні, швидше за все, навіть якщо дуже любите поїсти. Ви станете завсідником улюблених кав’ярень / ресторанів або закінчите кулінарну школу.

Тоді чому ви вимагаєте любові до себе від тата, який не вміє любити? Або тепла від мами, яка не вміє відчувати? Вимагати, чекати, ображатися, не отримувати, злитися, хотіти довести або помститися – ознаки того, що ви ще не відокремилися.

Стати автономним, означає також визнати автономію батьків, відмовившись від дитячої зарозумілості, яка говорить нам, що без нас мама / тато не впорається. Або від страху, який примушує служити батькам, щоб не бути поганою дочкою або сином.

Стати автономним, значить, погодитися з тим, що батьки можуть жити не так, як нам подобається: не піклуватися про здоров’я, вести себе негарно, сваритися між собою, говорити те, що ми не хочемо слухати, хотіти від нас того, чого ми не хочемо давати.

Погодитися з цим по-справжньому можна, лише проявивши повагу. Глибоку шану до їх вибору як їм жити. Тоді ми відокремлюємося.

Почніть поважати вибір батьків

Повага – це повна згода з усім, що роблять батьки, без емоцій і бажання рятувати, тікати, мстити або виправляти.

Якщо ви говорите собі «так я поважаю їх спосіб жити!», а самі відчуваєте сором, роздратування, бажання виправити, або провину, прагнення догодити і «віддати борг», або доводите, захищаєтеся, сперечаєтеся, протестуєте – ви не поважаєте і ви не відокремлюєтесь.

Якщо вам здається, що батьки без вас не впораються, пропадуть – у вас немає до них поваги. І ви плутаєте опіку і турботу, а це різні речі.

Перестаньте опікати батьків

Турбота – це розуміння потреб і допомога (не на шкоду собі і іншим) в їх задоволенні. Опіка – це визнання людини недієздатною і роблення за неї того, що вона може і повинна робити сама.

В турботі є повага, в опіці її немає. Опікою, ви підноситься над батьками, відчуваєте свою силу і владу. Піклуючись, ви взаємодієте, займаючи своє комфортне місце поруч з мамою або татом.

Коли ви дбаєте – вам комфортно. Якщо некомфортно – значить, ви опікуєтеся або служите. Опіка і служба кажуть, що ви ще не відокремилися.

Ще трохи про почуття провини

Так уже влаштовано в цьому світі, що батьки дають (дарують) дітям життя. Діти не повертають отримане батькам, а віддають «борг» своїм дітям.

У відносинах з батьками діти ніколи не можуть досягти рівності. Що рівноцінного може дати дитина батькам за отримане життя? Своє життя? Їм це не потрібно. Тому нічого. Вона дасть життя своїм дітям. Або своїм «духовним дітям» – ідеям, проектам, звершенням. Це сприяє її відокремленню від батьківської сім’ї, коли дитина стає дорослою.

Вина у дітей виникає, коли вони дорослішають (не можуть віддати борг). Ця вина – нормальний етап дорослішання. Її ми просто проживаємо, розуміючи, що це відділення від батьків.

Повне відділення від батьків неможливе без повного зближення. Спочатку потрібно зблизитися. Прийти до батьків, якщо ви дистанціювалися або ігноруєте / уникаєте їх.

Гарненько повоювати, якщо злитесь. Заявити про межі, якщо боїтеся і дозволяєте втручатися у ваше життя. Потім подивитися на них дорослими очима – як на людей, в чомусь поганих і в чомусь хороших. Прийняти, що іншими вони не будуть. Почути в собі повагу до їх способу життя. Погодитися, що вам вже все дали і більше не дадуть.

Потім повірити, що ви самі тепер єдина людина, яка може дати вам все, що вам хочеться отримати. Це і є дорослішання.

За матеріалами