Одного разу через сором я ледь не втратила роботу.

Я прийшла працювати у компанію нового для мене напряму бізнесу і дуже соромилась, що не розуміюсь на ньому досконало. Чула від колег професійні терміни і просто впадала в ступор.

Знаєте, чим я займалась замість вчитися і активно запитувати?

Нічим! Щоб запитувати, потрібно було визнати, що я не знаю. Сором обіймав мене в тісних обіймах і міцно тримав. Я не могла навіть поворухнутися.

Подруга, яка спостерігала за цим усім, тоді просто мене запитала: “Наталю, ти дуже розумна і чарівна. Та чому, як тільки ти вирішуєш, що тобі важлива думка оточуючих, ти перестаєш бути собою?

ЩO МИ ВТРАЧАЄМО ЧЕРЕЗ СОРОМ?

У боротьбі із цим підступним ворогом важливо усвідомити, яку ціну ми платимо соромлячись, і в яких саме ситуаціях з’являється це відчуття.

Мій товариш мав проблеми зі здоров’ям і зайвою вагою, бо на роботі харчувався всяким непотребом.

В офісі не було кімнати для прийому їжі, а їсти принесений обід в кабінеті з колегами соромився, “щоб не завдавати їм незручностей”.

Він навіть не намагався прояснити у колег, чи насправді його обід завдасть їм “непоправної моральної шкоди”.

Він готовий був платити власним здров’ям за фантазію про чуже “естетичне задоволення”.

Ще один знайомий не наважувався піти у тренажерний зал, “бо будь-яка мінімально тренована дівчина може більше, ніж я. Як я виглядатиму?…”

Переконана, що такі приклади та ситуації відомі усім. Ми або знаємо про них, або є їхньою невід’ємною частиною.

Отже, що робить з нами сором:

Сором позбавляє нас можливостей

Ми боїмося невідомого, не пробуємо нове.

Не висловлюємо свою ідею, не змінюємо роботу.

Намагаємося уникнути помилок і поразок, але не здобуваємо досвіду і не розвиваємось.

Сором забирає наш час і часто є причиною прокрастинації

Ми не беремося за важливу справу, бо є шанс, що зробимо це не бездоганно.

Сором заважає нам проявити свої таланти

Ми хвилюємося перед важливою зустріччю, виступом, а тому робимо це гірше, ніж могли…

Сором підпорядковує собі наші цілі та керує вибором

Спонукає нас бути невдоволеними собою і своїм життям.

ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ІДЕАЛУ ТА ОТОЧУЮЧИХ

Ми соромимося, бо малюємо собі ідеальну картинку. Таку недосяжну, що ми реальні, якими б прекрасними не були, завжди будемо поруч з нею нікчемними.

Як тільки відчуваєте, що серце починає сильніше битися, а щоки червоніти, задайте собі кілька питань.

  • Що з вами відбувається?
  • Що саме викликало таке переживання?
  • З ким або чим ви себе зараз порівнююте?
  • Що то за ідеал?
  • Звідки він взявся?
  • З ким та чим у вас асоціюється?
  • Він зараз вам допомагає чи шкодить?
  • Що найгірше може статися у цій ситуації?
  • Як би ви діяли якби сорому і страху не було?

Згадайте випадки, коли люди досягали успіху, не маючи усіх ресурсів чи компетенцій. Такий діалог з собою дозволить виявити природу сорому.

У моїй практиці залежність від думки інших – дуже частий запит на особистісний коучинг.

“Популярні” тренінги і низькопробні курси з розвитку кажуть нам: вийди за межі, “забий” на всіх… Усе ніби ок, але це така ж крайність, як і повністю залежати від інших.

По-перше, слід собі зізнатись, що людині потрібні визнання і підтримка інших. І це нормально. Проблемою це стає тоді, коли ми хочемо цього визнання від усіх.

Оберіть своїх людей. Чия думка є справді цінною для вас? Кого вартує прислухатись? Від кого ви готові почути навіть неприємні речі? Щодо решти голосів – “прикрутіть” звук. І продовжуйте робити свою справу.

По-друге, працюйте над своєю самооцінкою. Ведіть “Щоденник успіху”. Крок за кроком фокусуйтесь на своїх перемогах, навіть незначних.

По-третє, уявіть, що не відчуваєте страху.

Уявіть, як схвалюєте сміливіші рішення, рухаєтесь у напрямках, які раніше неймовірно лякали. Відкрито та з любов’ю проводите важкі розмови, публічно виступає або просто без хвилювань задаєте запитання тренеру на семінарі.

Уявіть, як ви не турбуєтесь за майбутнє, а більше довіряєте йому та в першу чергу собі. Як вам таке?

Я не перестала соромитись. Просто навчилась впізнавати підступного ворога ще здалеку.

Також постійно повторюю собі: я не досконала, і це не смертельно.

Навчіться відверто говорити собі та оточуючим: “Так я цього не вмію. Але якщо хочу – то обов’язково навчусь!“.

Наталія Колядко, керівник відділу навчання та розвитку EPAM Lviv, організаційний коуч

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!