У всіх батьків бувають моменти, коли діти виводять з себе – як правильно вчинити в такій ситуації? Розпвідає Маша Єфросиніна.

Мені стали дуже часто задавати питання: як тримати себе в руках і не накричати на дитину, коли вона дуже сильно виводить вас із себе?

Нещодавно у мене була зустріч з жінками в Кременчуці. Одна з них встала і запитала: «Скажіть, Маша, а ви кричите на ваших дітей?» Я відповіла: «Ну, звичайно». І все зааплодували – тому що зрозуміли, що я така ж нормальна людина, як і всі.

Хоча я, звичайно, не прихильниця того, щоб крик і, вже тим більше, рукоприкладство були головними впливами на дітей для їхньої слухняності. Я ніколи не б’ю своїх дітей, але крикнути можу. В якому випадку? Наприклад, якщо хтось проллє червоний смородиновий компот на бежевий диван. Тоді воно виривається саме по собі. Інша справа, що в жодному разі дитину не можна обзивати, погрожувати або кричати так по-звірячому, щоб її аж заціпило. Я противниця цього. Але у мене є так званий «залізний тон». У таких випадках моя старша дочка каже: «Мамо, краще б ти кричала».

Якщо переходити конкретно до питання, то потрібно намагатися брати себе в руки. Найелементарніша порада – це робити вдих-видих. Це складний процес, особливо коли ти бачиш червону калюжу на дивані, який ти щойно почистила – і розумієш, що потрібно буде диван міняти. Але вдих-видих точно потрібно зробити.

Якщо ви зірвалися і крикнули – потрібно йти і вибачатися

Друга порада: я завжди собі кажу, що це мені повернеться. Таку цікаву зброю я вигадала проти себе самої: коли-небудь діти крикнуть на мене обов’язково. Тому я намагаюся себе стримувати. Діти знають, що мама у них сувора і може чітко, з металом в голосі сказати, що потрібно зробити. Але такий крик, щоб тряслися стіни, по-перше, нічого не дасть. По-друге, вас будуть боятися ваші діти. По-третє, вони будуть сіпатися при кожному підвищенні вашого голосу. І не можу сказати, що це ефективно позначається на вихованні. А от постаратися пояснити, іноді не дуже ніжним тоном – можна.

Тому треба брати себе в руки. Або покричати у ванній кімнаті. Але якщо зовсім вже вивели з себе – крикнути можна разок. І якщо ви не встигли зробити вдих-видих або порахувати до десяти, зірвалися, крикнули – потрібно йти і вибачатися. Не відразу, тому що самій потрібно перекипіти, але коли таке трапляється – я вибачаюся перед дітьми. Кажу: «Я розумію, що ти нашкодив або підвів мене, але крик в такому випадку – не вирішення проблеми».