Психологія

Як не перетворитися на «важку» людину?

Як і будь-яке трагічне випробування, епідемія коронавірусу стала тим самим «лакмусовим папірцем», за допомогою якого проявилися справжні якості більшості людей.

Підписуйся на "Психологію стосунків" у Фейсбуці!

Частина населення (не побоюся стверджувати, що велика, бо на те є вагомі підстави), відкинувши убік соціально схвалюваний оптимізм і зневірившись у будь-якій дієвій допомозі «зверху», занурилася в морок відчаю, захоплюючи туди і своїх близьких, друзів і всіх, хто опинився в сфері її згубного впливу.

Якщо раніше ми з гіркотою констатували в чиюсь адресу: «яка важка людина!» – і намагалися відійти на безпечну дистанцію, то тепер в оточенні кожного з нас число таких «важких людей» багаторазово зросло.

«Важка» людина:

Завжди незадоволена собою і своїм життям. Часто від неї можна почути: «життя якесь пішло важке…» або «так важко на душі…».

  • По відношенню до оточуючих прискіплива, сварлива, постійно всіх лає. У неї наче ніколи «не розквітає на душі». Ні одна радісна подія не зачіпає її глибоко, не має щирого відгуку в її внутрішньому просторі життя.
  • Слово «тяжкість» для неї стає якоюсь особистою, фатальною життєвою програмою.
  • Вона ніби «прив’язана» до своєї внутрішньої «тяжкості», її гніт і притягує до землі. Часом здається, що вона вимушено тягне дивну внутрішню ношу, не бажаючи цього і не знаходячи в собі сил від неї позбутися.

Пригніченість внутрішнього стану таких людей миттєво транслюється оточуючим. Поруч з «важкою» людиною дійсно починає боліти голова і псуватися настрій. Їх стан передається людям, що знаходяться поруч, як якась інфекція.

Можливо, ми самі час від часу буваємо «важкими» людьми. Чи помічали ви, що іноді оточуючі починають вас уникати? Здавалося б, нічого особливого, просто у вас поганий настрій, але люди придумують різні причини, щоб відійти від вас на «безпечну» відстань. І навпаки, бувають дні, коли все у вас «йде само собою», душа співає, радість вихлюпується з вас і люди до вас тягнуться.

Пам’ятайте, що «тяжкістю життя» можна «заразитися» і почати «хворіти».

Крім простого індукування, цей стан може поступово сформуватися у добрих спочатку, безвідмовних людей. Кожен з нас знайомий з такими: через слабкість і нестійкості психологічні межі вони не можуть відмовити, коли їх навмання використовують або просять зробити щось, що могли би зробити самі. Спочатку вони з радістю погоджуються, виконують будь-яке доручення, потай пишаючись своєю затребуваністю.

Помітивши, що таких ось «невинних прохань» стає все більше, а подяка висловлюється лише в прихильній усмішці і дозволі бути поруч з самопроголошеним «начальником», боязкі виконавці починають зневажати себе. Звичайно, вони усвідомлюють свою надлишкову поступливість, м’якотілість і страх бути відкинутими, а також добре розуміють, що відмова від виконання чужих примх нічим їм не загрожує. Тому періодично приймають рішення «вирватися на волю», але реально не можуть зробити й кроку, щоб відстояти свою незалежність.

Поступово «добровільні помічники» перестають жити власним життям, відсуваючи на задній план свої цілі, інтереси і бажання, все більше і більше вживаючись в роль «обслуговуючого» персоналу. Чим більше часу проходить з моменту залучення жертви в таку ось витончену експлуатацію, тим важче їй зламати стереотипи і розірвати порочне коло залежності. Забуваючи себе для іншої людини, яка використовує і поневолює її, вона стає для неї нецікавою, передбачуваною, і вона може покинути її і піти на «завоювання» нових «рабів». А «вичавлений до останній краплі», кинутий «старий слуга» починає шукати собі нового «господаря».

Як виглядає момент «ініціації в раби»? Завжди однаково. В силу свого «інтелігентського» виховання, в хвилини слабкості, ніяковості, під впливом умовлянь ми беремося допомогти іншій людині, коли самі зайняті, нездорові або внутрішньо не хочемо цим займатися. Коли ми відкладаємо свої власні справи і, проклинаючи все на світі, прагнемо допомагати іншому, ми ґвалтуємо свою душу, свою волю до життя; без батога і нашийника перетворюємо себе в добровільну прислугу.

Як стати «легкою» людиною:

• Підтримувати в собі «легкий» стан свідомо, направляючи на нього свою увагу, представляючи себе дитиною, згадуючи дитяче відчуття свободи і безмежності світу.
• Не приймати «тяжкість» від інших людей; багато при цьому говорять таку захисну фразу: «А кому зараз легко?»
• Усвідомлено йти від «важких» людей, перериваючи з ними спілкування і нічого не пояснюючи.
• Проаналізувати контакти, знайомства, тривалі відносини – чи немає серед них деструктивних, тих, які роблять нас зобов’язаними комусь «служити»?
• Завжди знаходити в собі сили і час, щоб отримати від життя радість і задоволення.

Ми не в силах змінити існуючу реальність: за своїм бажанням припинити епідемію, або знайти чудодійне лікарство, що дозволяє скоротити смертність, або в одну мить винайти вакцину, яка не має побічних дій… Можливо, в майбутньому нас чекає таке ж позбавлення від цієї напасті, як і в минулому столітті – від «іспанки», яка знищила близько 25 млн чоловік.

Однак ми в змозі подбати про збереження власного психічного здоров’я і здоров’я своїх близьких, тих, кого ми любимо. Станьте для себе і для них «промінцем світла», джерелом здорового оптимізму і опорою у важкі часи.

За матеріалами