Справжнє співчуття не бажає нічого полегшити або змінити. Істинне співчуття випливає із мудрості і бачення…

Очевидність 1. Люди часто люблять дарувати, допомагати, відгукуватися, іти за покликом, давати поради.

Бувають такі люди, у яких серце велике, красиве, чуйне, співчутливе, чутливе. Їм від усієї душі хочеться полегшити страждання всього світу або, принаймні, всіх людей, яких можна зустріти на своєму шляху. Таким чуйним людям здається, якщо людині дати те, чого вона просить або потребує, то вона (людина) обов’язково стане трішки щасливішою.

І ось такі люди, недосипаючи ночами, не приділяючи часу своїм особистим потребам, намагаються з усіх сил зробити інших хоч трохи щасливішими. Але, замість подяки, досить часто стикаються зі сценарієм казки про золоту рибку. Людина, якій ми подарували корито або будинок і т.д., починає хотіти більшого і продовжує нав’язливо перебувати у своєму нещасті. Але тепер вона вже вимагає, щоб їй подарували палац.

Це відбувається лише тому, що насправді людина не готова прийняти, володіти, правильно використовувати і т.д. те, що їй дають.

Очевидність 2. Всього в світі досить і кожен може володіти тим, що дійсно готовий витримати на своєму шляху.

З другої очевидності випливає, що почуття, які є у людини – недостатності, нещастя, тривожності, неспокою, страху та ін. страждання – лише механічні інструменти Всесвіту, які підштовхують людину до дорослішання, навчання, розвитку і знаходження оптимального та індивідуального свого власного шляху.

Так, було б, безумовно, чудово, щоб ще в дитинстві батьки навчили нас бути щасливими і добре розуміти причини своїх негативних станів. Але цього могли б навчити тільки щасливі батьки. А багато-хто з наших батьків так і не навчилися цьому головному мистецтву – щасливого життя в злагоді з собою і зі світом.

І цьому нам доводиться вчитися самостійно, долаючи передані батьками негативні нвстанови і стани.

На самому початку зв’язок щастя з володінням матеріальними благами занадто великий і тому ідея про щастя тісно пов’язується із володінням матеріальними цінностями. Пізніше, пройшовши певний шлях, людина прагне бажати чогось більш піднесеного й ідея щастя проектується на володіння певними духовними досвідченнями. Але ні в тому, ні в іншому немає істинного справжнього стану радості та щастя.

Тому, даючи людині те, про що вона переживає або чим занепокоєна, вона позбувається частини важливих переживань і зіткнень зі справжньою собою. Здавалося б, що полегшуючи гостроту її запитів і потреб, ми насправді робимо її щасливішою. Але в результаті, в загальній картині світу стається так, що той, хто дав іншому щось несвоєчасне, дав без запиту, без збалансованого обміну – порушив цінність переживання стану цієї людини.

Очевидність 3. Той, хто дає іншому зі співчуття, щоб полегшити «страждання», і бажає зробити іншу людину щасливішою, насправді не бачить і не розуміє цінності стану людини.

І таким чином потрапляє в необхідність проживання цього ж стану, щоб зрозуміти всю його цінність і перестати «полегшувати» такі стани у інших людей. Я називаю це пасткою співчуття або неправильним співчуттям.

Тобто, абсолютно з добрих спонукань полегшити біль і страждання іншої людини, відбувається дія, яка у іншої людини розвиває жадібність, корисливість і бажання отримувати без справжньої готовності мати, що провокує в подальшому вимагати ще більше у того, хто дав.

Безумовно, співчуття та віддавання благ «задарма» рано чи пізно закінчується у того, хто дарує, і він потрапляє в ситуацію, коли більше не може спонсорувати того, хто потребує, своєю енергією і подарунками. У того, хто дарує, з’являється величезне почуття образи на тих, хто його оточує, нестача сил на себе, брак матеріальних й інших благ, які він роздав. Тобто він потрапляє в ситуацію, в якій до недавнього часу був той, хто просив.

Почуття образи в цьому випадку виникає, щоб перекрити на деякий час неправильний потік віддавання (любові, енергії, серця), адже сама людина не усвідомлює наслідків своїх дій. Адже той, котрий дає, робить все з найсвітліших прагнень, але не бачить наслідків.

Механізм образи спрацьовує, щоб захистити ту людину, котра віддає, від незбалансованого обміну цінностями, навчити цінності власного ресурсу і мудрого підходу до віддавання. А брак енергії і сил, просто наслідки незбалансованих, неправильних стосунків.

Через якийсь час людина відновлюється, виходить із ситуації дефіциту, знову приходить в баланс і серце знову відкривається. У цей момент головне зрозуміти принципи співчуття або що таке співчуття насправді, і почати поважати стани людей, в яких вони перебувають. Важливо навчиться гармонійних збалансованих стосунків з іншими людьми.

Збалансовані стосунки будуються на принципах поваги, цінності та гармонійного обміну матеріальними і нематеріальними цінностями. У принципах обміну важлива не кількість, а цінність й увага, вкладені в те, чим обмінюються, а так само усвідомлення, готовність віддати щось рівноцінне з іншого боку.

Про стани.

1. Будь-який стан правильний і гармонійний для людини, яка в ньому знаходиться.
2. Не треба думати, «як би мені було погано в цьому стані!» або «Як би я впорався з такою ситуацією?». Це жалість, тобто, згода на те, що людина дійсно знаходиться в несправедливій ситуації. А це вже недовіра вищому Закону.
3. Допомагати можна:

  • Якщо запитують, просять, звертаються.
  • Використовуючи навички, надихати або додавати ясність людині, якій потрібна допомога, самостійно знайти вихід зі своєї ситуації і почати діяти, але не робити нічого за саму людину.
  • Якщо людина, яка попросила про допомогу, готова до обміну за те, що отримає. Обмін може бути матеріальним або не матеріальним.

Про співчуття.

Істинне співчуття не бажає нічого полегшити або змінити. Справжнє співчуття відбувається з мудрості та бачення, що допомога означає тільки одне – навчиться самому бути щасливим і жити в злагоді і в балансі зі світом. І тоді сама собою знайдеться можливість надихати інших бути щасливими.

І замість закінчення.

Допомагати можна і потрібно:

1. Коли просять і готові насправді щось віддати, щоб отримати навзаєм те, що важливе і потрібне.
2. Коли починають застосовувати і використовувати те, що отримали.
3. Вчасно надихнути, розповісти правильну історію, допомогти знову з надією дивитися вперед і шукати вихід.
4. Навчати важливих, потрібних і корисних навичок, які в майбутньому допоможуть людині впоратися зі своєю ситуацією

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!