Звичайна ситуація на дитячому майданчику. Хлопчисько років п’яти впав із самоката і зчесав коліна. Тільки відкрив навскіс рота, щоб усмак заплакати, як з протилежного кінця підірвалася мама з криками: “Тобі не боляче! Чоловіки не плачуть!” Він із зусиллям запхав свою досаду назад, намагаючись не дивитися на кров, що сочилася з колін, а “добра” мама взяла його за руку і повела заїдати неприємність морозивом.

У будь-якому жіночому журналі “доброзичливі” психологи радять заглушати розрив шлюбу асиметричною стрижкою, “регатою” магазинами, подорожами, аеробікою байло, експрес побаченнями і жоден з них не рекомендує наплакатися досхочу. Дати собі час на проживання зради (тиждень, місяць, півроку). Адже неможливо серйозну втрату затанцювати бачатою, запити шардоне, витіснити сексом або поїздкою на Гоа. Крім того, існує думка, що на проживання розриву відносин слід витратити стільки часу, скільки було відведено для щастя. Відновитися. Набути колишнього запалу, а не продовжувати скакати пораненою газеллю.

Вчені університету Ліверпуля довели, що стримувати негативні емоції дуже шкідливо. Набагато корисніше вчасно спалахнути, кинути в стіну телефон, стукнути кулаком по столу і завити білугою. Випустити пар і спокійно жити далі. Тільки куди вже там? Ми будемо складувати свої невдачі і втрати доти, доки ті в свою чергу не зжеруть нас.

Але ж чим болючіша ситуація, тим більше життєвих сил витрачається на утримання її всередині, і виходить, що ми витрачаємо сьогоднішню енергію на незавершене вчора. Це рівнозначно тому, щоб набрати повну каструлю води, прикрити кришкою і поставити на вогонь. Скипіла вода рано чи пізно вирветься назовні і заллє плиту, стіни і підлогу. Це те саме що спробувати заткнути “жерло” вулкана. Залишити до завтра глибоку рану, в надії, що та сама затягнеться. Тільки наступного дня поріз почне гноїтися або наривати.

У першому шлюбі я зробила класичну помилку. Замість того, щоб по повній прожити своє розлучення, вдарилася у вечірки і плавання кролем. Сховала страждання в трилітрову банку і спритно пройшлася закаточним ключем. У результаті біль трансформувалася в хворобу. Краще б я гризла ночами подушку, ніж тричі лягала на операційний стіл.

Непрожиті емоції – це як упущений фільм, незакінчений звіт, глевкий пиріг і недошита сукня. Наш мозок змушений повертатися до них знову і знову, щоб завершити розпочате і заспокоїтися. Але ж життя насправді дуже просте. Коли сумно – варто сумувати, смішно – сміятися, душно – відчиняти вікна, страшно – боятися, брудно – робити генеральне прибирання, пізно – лягати спати, холодно – утеплятися, а не заїдати невирішені питання черевиками і безешками.

Застарілий біль залишається. Терпляче чекає свого часу, щоб наступного разу вбити напевно.

 

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!