Все, що мене не вбиває, просто вбиває не одразу

“Все, що мене не вбиває, робить мене сильнішим!”, — так сказав Ніцше, потім збожеволів, а потім помер. Тому що це красиві слова, але це неправда. Все, що нас не вбиває одразу, вбиває потроху, непомітно.

Вбиває нашу доброту й довірливість. Ніжність і щирість. Відкритість, щедрість, ясний погляд і м’яке серце … Обман, зрада, ницість, невдячність, жорстокість, несправедливість можуть не відразу вбити. А по краплині, по краплині … стерпимо, витримаємо, рана загоїться. Шрам залишиться — груба шкіра. І так, поступово, цієї шкірою і обростеш, сам не помітивши — як це вийшло?

І можна себе втішати — я став сильнішим! Так. Але в душі ще одна струна порвалась, ще один кришталевий дзвіночок затих. Щось або хтось там помер, у душі, — добра фея або маленький ангел. Які були нашою частиною. І вже точно знаєш, як треба відповісти на удар. Як — на жорстоке слово. Як дати здачі, якщо потрібно. І точно знаєш, що можуть вдарити — просто так, ні за що. Або замість подяки. І нітрохи цьому не дивуєшся. Звик. І навчився терпіти або захищатися. Але щось безповоротно втрачаєш із кожним ударом, зрадою, розчаруванням. Назавжди це йде і вмирає. І стаєш сильнішим, так. Але за рахунок інших важливих якостей.

Все, що мене не вбиває, просто вбиває не відразу. Але робить сильнішим чи бездушним? — хто знає. Треба поменше того, що вбиває. І тих, хто вбиває, теж поменше. Тому що вони все одно – вбивці. Вбивці чужих ніжних Душ і добрих поривів …

За матеріалами

Підписуйся на нашу сторінку у Фейсбуці!