Ця історія зворушить вас до глибини душі!
Вікторія Арлен народилася здоровою дитиною, вона любила танцювати, робила успіхи в спорті. У 11 років дівчинка захворіла на грип, вона кілька разів втрачала свідомість і навіть підхопила пневмонію.

Через два тижні її паралізувало по пояс. Серйозне запалення головного і спинного мозку зруйнувало все життя Вікторії.

Вона втратила здатність говорити, їсти та пересуватися. По суті, дівчина перетворилася на овоч. Її годували через трубку. Сім’я Вікторії була нажахана.

Лікарі і не сподівалися на її одужання. За їхніми прогнозами, хвороба назавжди прикувала Вікторію до ліжка.

Вона досі ще чула, про що говорять близькі, рідні, але не могла відповісти і навіть просто поворухнути пальцем.

Те, що сталося чотири роки по тому, шокувало всіх, хто знав дівчину. У 2010 році Вікторія вийшла з вегетативного стану.

“Мої батьки вірили в мене. Вони перетворили мою кімнату на лікарняну палату, дбали про мене день і ніч. Мої брати говорили зі мною і тримали мене в курсі того, що відбувалося за межами кімнати.
Вони дали мені можливість набратися сил і битися з хворобою. Вони не знали, що я їх чую, але я чула”, – говорить Вікторія.
Справи почали налагоджуватися в грудні 2009 року. Дівчина навчилася подавати сигнали матері. Вона поступово почала повертатися до життя.

Спочатку Вікторія поворушила пальцем, потім всією кистю руки. Зрештою, вона навчилася промовляти слова, а потім – складати з них речення. Вона самостійно їла пудинг, потім перейшла на тверду їжу.
Вона навчилася тримати в руці мобільний телефон і дізналася, що означає «поставити лайк» у Facebook.

Незважаючи на всі ці неймовірні досягнення, дівчина досі ще не могла рухати ногами. Всі фахівці, до яких зверталася сім’я, говорили одне й те саме – дівчина назавжди залишиться паралізованою нижче талії.

Але Вікторію це не зламало, вона відмовлялася прийняти діагноз лікарів. Дівчина не могла змиритися з тим, що проведе все життя в інвалідному кріслі.

Вона з нетерпінням чекала повернення до школи, але вже в перший день отримала глузування щодо себе. Вікторія повернулася додому повністю розчавлена, її душили сльози.

В той день батьки пообіцяли дочці, що зроблять все можливе, щоб допомогти їй знову стати на ноги і повернути колишню впевненість у собі. Вони дотримали своєї обіцянки.

Нарешті, в її житті настав переломний момент. Дівчина жила біля озера, ще дитиною вона навчилася добре плавати. Вперше вона взяла участь в змаганнях з плавання, коли їй було лише 10 років.

Після тієї перенесеної хвороби Вікторія вважала, що більше ніколи не зможе плавати. Як же їй рухати ногами! Але її брати думали по-іншому. У 2010 році вони кинули її в сімейний басейн. Спочатку дівчина злякалася, але це був той поштовх, якого вона потребувала.
Вода дала їй не лише свободу, а й впевненість в собі. Навіть параліч нижніх кінцівок не завадив їй плавати.

Влітку 2012 року 17-річну Вікторію включили до складу Паралімпійської збірної США. Додому дівчина привезла три срібних медалі і одне золото.
Їй також вдалося встановити новий світовий рекорд.

Після цього Вікторію стали запрошувати в різні ток-шоу, у неї брали інтерв’ю журналісти. Вона повідала світові свою історію і стала джерелом натхнення для мільйонів людей по всій землі.

Однак її продовжувала турбувати власна безпорадність. У 2013 році вона переїхала в Сан-Дієго, щоб взяти участь в програмі Project Walk, яка допомагає паралізованим людям знову встати на ноги.

Фахівці клініки скептично поставилися до випадку Вікторії. Лікар сказав, що шансів на повне одужання дуже мало. Але 11 листопада 2015 року Вікторія зробила перші кроки.

На той час дівчина провела в інвалідному кріслі вже шість років. Вона тренувалася щодня по шість годин, щоб досягти своєї мети. Повільно, але у неї стало виходити.

Спочатку вона ходила, спираючись на милиці. П’ять місяців по тому, 3 березня 2016 року, дівчина змогла зробити кілька кроків без них.
«Ходьба досі дається мені важко, у мене залишилися значні порушення. Я ношу підтяжки, тренуюся по дві-три години на день.

Бувають дні, коли мені важко стати на ноги і пересуватися, в таких випадках я використовую крісло і милиці. Але мої зусилля тепер менш помітні.

Все це варте того. 10 років минуло з того моменту, як я могла подивитися комусь прямо в очі, а не дивитися весь день на чиїсь сідниці».
Сьогодні Вікторія є призером Паралімпійських ігор, ведучою програми для спортивного каналу ESPN.

Але найголовніше – вона зуміла вижити. Її часто називають ходячим чудом і натхненням. Вона сама каже:

«Я б не зробила цього сама, і я вдячна всім, хто допоміг мені. Кожен день я звикаю до нової реальності.
Я думала, що ці кроки 3 березня будуть моєю фінішної прямою. Але насправді вони були лише початком».

Сподіваємося, Вікторія повернеться до колишнього життя! Сили духу і сміливості їй не позичати! Ця історія – джерело натхнення. Нехай вона стане прикладом для тих, хто втратив будь-яку надію.

За матеріалами

Total
58
Shares