Здається, що відпочинок в Україні вже нічим не здивує. Але це не так.

АНТОН ШЕВЕЛЬОВ, фотограф і мандрівник з досвідом; відвідав 65 країн. Антон любить подорожувати автомобілем і завжди має у своєму багажнику намет і спальник.

«Мій робочий графік інколи лякає навіть мене самого. Ось як я провів останні півроку: 28 травня вийшов з дому і полетів в Ісландію; після півторамісячного перебування в Ісландії я полетів ще на місяць у Норвегію. Звідти вирушив на Аляску, а за два тижні опинився у Солт-Лейк-Сіті, звідки ми з нашим кемпом подалися на подію планетарного масштабу – Burning Man. Потім я повернувся в Лос-Анджелес і ми на двох машинах проїхали через усю Каліфорнію. 24 вересня я вже був у Києві. Повернувся на два дні. Тому що потім я взяв машину і поїхав у нашу подорож Україною автомобілем».

Маршрут

  • 10 днів
  • 2611 км
  • 209 літрів дизелю
  • 40 годин за кермом

Київ — Біла Церква — Буцький каньйон — Кінбурнська коса — Кам’янець-Подільський — Славське — Київ

Сідаємо в машину, виїжджаємо з Києва і рухаємося в бік Чорного моря – ідеальний план на середину осені, якщо вам не вистачило літньої відпустки.

Біла Церква

Машиною зручно подорожувати, тому що можна дозволити собі не поспішати. Ми так і зробили. Спонтанно заїхали у Білу Церкву подивитися на Замкову гору, на якій розташовані костел і пам’ятник Ярославові Мудрому.

З оглядового майданчика Замкової гори відкривається чудовий краєвид на річку Рось. Заїхати сюди варто хоча б заради цього. Погуляйте околицями, подивіться на міст і церкву. Якщо пощастить потрапити на органний концерт у костел – узагалі чудово. Щорічно в Будинку органної та камерної музики в Білій Церкві проводять фестиваль «Золота осінь».

Буцький каньйон

Нічого не очікували від цього місця, але в результаті отримали максимальне естетичне задоволення. Його називають «українським Стоунхенджем» і кажуть, що скелі нагадують скандинавські фіорди. Насправді ж це каньйон у Черкаській області, утворений у протерозойських гранітах, вік яких приблизно два мільярди років.

Каньйон починається нижче від греблі колишньої Буцької ГЕС. Неподалік спадає водоспад Вир.

Униз каньйону варто спуститися. Тут можна навіть зупинитися на ночівлю з наметом біля води. А якщо раптом маєте з собою надувний човен, спробуйте сплавитися по річці. Влітку тут багато людей: приїжджають на риболовлю, відпочинок, тренуються скелелази. Але восени кількість туристів значно менша, можна дозволити собі насолодитися тихим пейзажем.

Поїли домашніх вареників за 20 гривень у колоритної приємної бабусі й вирушили далі в дорогу.

Кінбурнська коса

Поселення Геройське – наш кінцевий пункт перед відпочинком на Кінбурнській косі та кінець асфальту. Останні 20 кілометрів до Геройського можна знімати в кіно про постапокаліпсис без спецефектів – дорога схожа на карту місячних кратерів.

Згори Кінбурнська коса подібна на систему капілярів у тілі людини, тому без місцевого провідника сунутися туди ризиковано. У Геройському ми телефонуємо Олегу на прізвисько Хуліган. Домовляємося з ним про ціну 650 гривень за дві машини, і він стрибає у свій напівкустарний мотоцикл з коляскою (а якщо бути точним – з ящиком). Ми починаємо тихенько їхати. Варто нагадати, що я їду на повнопривідному авто. Олег здивовано коситься через плече – спочатку він досить скептично поставився до моєї машини. Наступні 20 кілометрів долаємо протягом години. Я роблю мітки на карті, щоб потім самостійно виїхати без допомоги Хулігана.

Доїжджаємо до моря, обираємо місце для стоянки і розбиваємо табір. Погода хороша, і навколо красиво. Сама коса піщана, а всередині – соснові ліси й багато грибів: білі та маслята. Море не холодне, але й не тепле, температура води – 16 градусів. Мій гідрокостюм для каяка виявився дуже доречним.

У воді безліч неймовірно красивих, але пекучих медуз. Туристичний сезон закінчився, людей немає. Тільки зрідка на берег приходять рибалки ловити ската, а ввечері з ліхтариками виходять ловити крабів. В останню ніч нас сильно штормить і хитає від вітру. Зранку збираємося і вирушаємо в бік Карпатських гір.

З цікавості вирішуємо заїхати у два проміжні пункти.

Містечко Гола Пристань

Місто виходить до річки і має великий розлив, через який ходять кораблі. Є цікава історія, пов’язана з його мером. Хтось із керівництва нашої країни був у Голій Пристані й саркастично висловився щодо пам’ятників на набережній. А мер сприйняв це за чисту монету і поставив ще більше таких кумедних пам’ятників. Там і козаки, схожі на тролів, і скульптура русалки, зліплена ніби малою дитиною нашвидкуруч. Словом, цікаве місце для проміжної зупинки.

Село Ракове

У селі є величезний лиман. Це місце, де всі місцеві продають раків, саме тому воно так і називається. Це майже рибна столиця цього регіону. Тому всі зупиняються в Раковому на в’ялену рибку і раки.

Кам’янець-Подільський

Наступний день можна описати одним реченням – змучилися їхати. Але 684 кілометри, і ми в Кам’янці-Подільському! На ранок запланували відвідати поле, звідки злітають повітряні кулі.

Дивовижне видовище – на твоїх очах з незрозумілого тканинного згустку народжуються велетні, що забирають у небо людей. Схоже на магію.

Решту дня гуляємо по Кам’янцю, а ввечері спостерігаємо другий політ куль. До речі, якщо ви зібралися політати на повітряній кулі, то треба бронювати місця за 3-4 місяці, бо все розкуплено. Такі фестивалі проводять 3-4 рази на рік. Загалом Кам’янець-Подільський залишає чудові враження – розмірений, спокійний і затишний.

Фінальна точка нашої пригоди. Ідея була в тому, щоб об’єднати в одній подорожі море і гори. Славське – хороший пункт для автомобільної мандрівки, адже сюди прокладена гарна дорога і поселення розташоване недалеко від Львова.

Із розваг – квадроцикли, коні, похід по гриби, канатна дорога на гору Захар Беркут. Якщо настрою на активні розваги немає, осінні Карпати порадують вас своєю різнобарвністю і невеликою кількістю туристів у міжсезоння. Беріть машину і вирушайте у подорож дорогами, якими ще не їздили. Адже пригоди починаються саме там, де закінчується асфальт.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!