Думка психіатрів про те, як правильно лікувати депресивні стани, змінювалась не раз і не два: «це невиліковно», «вам допоможуть тільки таблетки», «вам і таблетки не допоможуть» … А що все ж допоможе?

Після закінчення війни у ​​В’єтнамі в американських військових госпіталях виявилося близько мільйона колишніх солдатів в дуже важкому стані: у них не було поранень в звичайному сенсі, але їх мучили спогади про жахи війни. Більшість цих людей, намагаючись вгамувати страждання, стали алкоголіками або наркоманами.

За багато років ті, хто намагався допомогти жертвам екстремального стресу, випробували різні методи лікування. Поки одного разу група дослідників довела, що у частини ветеранів війни гіпокамп – найважливіша структура мозку, що відповідає за спогади, – настільки пошкоджений хронічним стресом, що вже не функціонує.

На який ефект від сеансів психотерапії можна було сподіватися, якщо кошмари і тривожність були викликані проблемою в мозку?

Виявлена ​​патологія стала прокляттям ветеранів. Більше ніхто не вірив в можливість їх лікування. Нездатні забути пекло війни, вони опинилися кинуті напризволяще. А через 20 років група голландських учених довела: насправді подібна мозкова аномалія, викликана стресом, не виключає можливості лікувати симптоми захворювання. Для цього лише потрібна адекватно підібрана психотерапія.

Уже багато років виробники психотропних препаратів, спираючись на психіатрію, просувають і іншу небезпечну ідею – що депресія є «перш за все» порушенням біохімічного балансу в мозку, який можна компенсувати антидепресантами з групи прозаку.

Дійсно, за деякими даними, у людей, схильних до депресій, серотоніну менше, ніж у інших. А прозак і йому подібні препарати піднімають рівень серотоніну. Але цих аргументів недостатньо. У тому числі тому, що прозак відразу впливає на рівень серотоніну, а ослаблення проявів депресії настає лише через кілька тижнів після початку прийому препарату.

Нещодавно група вчених з лікарні імені Джонса Хопкінса (США) показала, що механізм дії антидепресантів не має нічого спільного з тим, що нам так довго казали маркетологи: їх функція полягає в тому, щоб дозволити нейронам розвивати нові шляхи і, отже, створювати нові зв’язки.

З’ясувалося, що подібна регенерація нейронів може бути досягнута не тільки за допомогою антидепресантів. Наприклад, у лабораторних мишей, які живуть групами і мають можливість спілкуватися, нейрони регенеруються набагато краще і швидше, ніж у тих мишей, яких поселили поодинці. Дослідження, проведені з людьми, показали, що у менеджерів, які регулярно займалися медитацією протягом двох місяців, змінилося співвідношення між правою і лівою півкулями. І змінилося надовго.

Ліки аж ніяк не володіють монополією на стимулювання регенерації мозку. Швидше вони служать обхідним шляхом досягнення мети. А головним засобом має бути все те, що добре для організму.

Ми, психіатри, дружно повірили у міф про «порушення біохімічного балансу» при депресіях і стресі. Так нам було легше пояснити, чому пацієнти повинні приймати антидепресанти. Я, як і інші, вірив в те, що говорив, і навіть пропагував такий підхід.

Тепер мені боляче від думки про те, скільки пацієнтів з нашої вини пройшли повз можливість допомогти собі.

Мені боляче думати, наскільки ми заважали їм стимулювати створення нових нейронних шляхів іншими методами, які сьогодні довели свою дієвість, – фізичними вправами, зміною режиму харчування, когнітивною терапією.

Наука здатна створювати потужні міфи. Найчастіше вони корисні і приносять свободу, але іноді стають пасткою. І нам потрібна пильність, щоб не опинитися заручниками власних помилок.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!