Стійка душа – найміцніша матерія

«Коли ми не можемо змінити ситуацію, ми стикаємося з викликом змінитися самим», – Віктор Франкл.

Найміцніша матерія з усіх існуючих – це зовсім не сталь або алмаз, а стійка душа і серце, яке використовувало золоту нитку, щоб залікувати свої рани.

Очевидно, що ми живемо за часів стійкості, до якої людей змушують обставини. Але всі ми чудово розуміємо, що стійкість не завжди буває однаково ефективною. Не всі люди однаково долають стрес і особисті проблеми. У кожної людини свій тягар, свій океан несправедливості, своє море деградації і не завжди знаєш, як з них вибратися і залишити все це в минулому.

Ми живемо в суспільстві, яке звикло вішати ярлики: ви розумні, ви незграбні, ви маніяк, ви невдаха, та людина слабка, інший – сильний і т.д.

Манія доводити кожну річ до крайнощів і постійно вішати на всі ярлики часто занурює нас в стан абсолютної безпорадності, коли ми перестаємо вірити в свій потенціал і заганяємо себе в кут, повний страждань, сліз і розпачу.

Іноді недостатньо просто почути, що ми можемо бути стійкими, тому що на самоті ця риса розвивається з великими труднощами. Нам потрібна довіра інших людей, відчуття співчуття оточуючих і той, хто дозволить нам знову піднятися, ставши сильнішими, вільнішими, прекраснішими і ціннішими…

Чому одні люди більш стійкі, ніж інші

Стійкість полягає в здатності мозку справлятися зі стресовими ситуаціями. Тобто існує якийсь біологічний фактор, який нейробіологи сьогодні активно досліджують.

1. Виховання. Дитинство, проведене в несприятливому оточенні, позбавленому любові, призводить до фізіологічних і біохімічних реакцій, які роблять людину менш стійкою перед факторами стресу.

2. Генетичний фактор у багатьох випадках теж грає важливу роль. Страх або нездатність долати труднощі залишають після себе емоційні шрами, й це позначається на наших генах і, ймовірно, спадщини майбутніми поколіннями.

3. Нейротрансмітери. Ще один доведений факт: у людей, що зазнають труднощів з управлінням стресом або переживають травму, спостерігається слабка активність нейротрансмітерів ендорфіну і окситоцину. Їх обмежена взаємодія з лімбічної системою або префронтальною корою валить таких особистостей в стан постійної беззахисності, емоційний хаос і підвищує ризик появи тривожності або депресії.

Ці три чинники можуть зробити нас більш уразливими. Ми відчуваємо себе слабкими, а світ – небезпечним. Але не варто зациклюватися на подібного роду переконаннях. Наш потенціал – немов корабель, що опинився на мілині, і як птах, яка ходить на двох лапах, тому що забула, що вміє літати.

Найсильніша броня – це серце і розум

Багато людей проводять своє життя, озлобленими на весь світ. Ми ображаємося на свою сім’ю, тому що наше дитинство було самотнім і неповноцінним. Ми зневажаємо тих, хто заподіяв нам біль, хто відкинув, хто сказав нам «Я більше не люблю тебе» або «Я люблю тебе», але ми знаємо, що це була брехня. Ми ненавидимо цю складну реальність, суперництво і часом екстремальність ситуацій, ми зневажаємо саме життя.

Ми зосереджуємося на зовнішніх факторах, немов людина, що б’є боксерську грушу до тих пір, поки вона не втомиться і не звалиться без сил. Віримо ми в це чи ні, але стійкість це не золота броня, яку можна використовувати, щоб стати хоробрішими і змусити зовнішніх демонів зникнути. Тому що немає ніякої необхідності надягати непотрібну броню, якщо ми не можемо спочатку впоратися з пораненим чоловіком всередині нас.

Найсильніша броня – це наше серце і розум, де живуть наші стійкість, самосприйняття і нова надія.

Насправді, навіть якщо ми не хочемо визнавати це, але є битви, які краще програти, тому що, замикаючи минуле в ящику зі старими календарями, ми дозволяємо собі жити теперішнім, а своїм мріям – проростати крізь тріщини в наших ранах.

Зрештою, настане момент, коли ми зможемо зробити це – думати про минуле без страху і без злості. У нашу душу прийде умиротворення, адже в кінцевому підсумку ми дозволили собі те, що заслужили: бути щасливими.

За матеріалами