“Чому після розлучення батько перестав спілкуватися з сином? Мені дуже боляче від цього, адже дитина ні в чому не винна, йому лише 7 років, він багато чого не розуміє. Це наші з чоловіком справи, чому син повинен страждати? Наші стосунки не склалися, можливо, я була якась не така, робила помилки, але до чого ж тут дитина? Хіба так важко знайти хвильку часу, щоб просто поспілкуватися з малим, запитати як справи в школі, чи ніхто не ображає? Це ж твоя кровинка! Я ж не говорю допомагати нам, між іншим колишній чоловік уникає цього, якщо не нагадаю, що потрібні кошти малому на одяг чи ще щось, сам ніколи не проявить ініціативи, робить вигляд, що нас не існує, сама якось намагаюся давати раду, хоча часами дуже важко. Чому так?”.

Ще одне коротеньке повідомлення (публікую з дозволу автора), за яким стоїть ціла життєва драма. На жаль, це далеко не поодинока історія, коли після розлучення чи розриву стосунків із матір’ю дитини батько неначе “забуває”, що в нього є син або дочка і повністю перериває спілкування як з жінкою, так і з дитиною.

Без перебільшення, для дитини батько – одна з найбільш ключових фігур в житті та долі. Незважаючи на те, що часто батько менше ніж матір, проводить часу з дітьми, проте він має величезний вплив на психологічний і моральний розвиток сина або доньки. У вихованні його ніким і нічим не можна замінити.

Які ж причини того, що батько уникає спілкування з дитиною? Я нарахувала шість.

1. Напевно, найголовніше, це усвідомлення того, що любов тата і любов мами – це дві абсолютно різні речі. Мама любить свою дитину просто за те, що вона є, якою б не була її зовнішність, характер, успішність в школі тощо. Мова йде саме про безумовну любов, яку не треба завойовувати і доказувати. Проте, для батька дещо інша картина. Йому важливо, щоб син чи донька були такими, якими тато хоче їх бачити, або іншими словами, щоб дитина відповідала його очікуванням і вимогам (наприклад, була успішною, красивою, мала спільні з батьком інтереси тощо). Якщо ж цього не відбувається за різних причин або якщо дитина ще занадто маленька, щоб завоювати любов батька, то чоловік часто перестає бачити сенс в продовженні спілкування після розриву стосунків із матір’ю, бо дитина не викликає ніяких батьківських почуттів і гордості.

Крім того, десь дуже глибоко в чоловікові може сидіти страх або підозра, що дитина була зачата не від нього, адже тільки мати може бути стовідсотково впевнена, що це її дитина. Чим складнішими, заплутанішими були стосунки в парі, тим сильнішим може бути цей страх.

2. В униканні спілкування з власною дитиною часто проявляється небажання чоловіка контактувати зі своєю колишньою дружиною, у якої, цілком можливо, вже є новий чоловік, нові стосунки. Це цілий мікс почуттів: і образа, і вражене чоловіче самолюбство, і гнів, а часто й потреба помсти.

3. Часто батько може переносити свою ненависть, зневагу, розчарування стосовно колишньої дружини на дитину. Особливо чітко така причина простежується в ситуації, коли син або дочка сильно схожі на маму або родичів із маминого боку, як зовні, так і характером.

4. Чоловік може розпочати нові стосунки, планувати нову сім’ю, які займають всю його увагу та зусилля, і на дітей від попереднього шлюбу просто не залишається ні часу, ні сил, ні фінансів. Крім того, нова жінка може бути проти спілкування батька з дитиною від колишньої дружини.

5. Напевно, цей перелік не буде повним, без урахування сучасних реалій. Розуміння сім’ї, ролей чоловіка і дружини, батька і матері багато в чому змінилося навіть в порівнянні з минулим століттям. У сучасних чоловіків багато в чому змінилися пріоритети і соціальні орієнтири. На сьогодні їхній суспільний рейтинг більше не визначається кількістю спадкоємців або потужністю сімейного клану. Набагато більшу вагу зараз має матеріальний добробут та пов’язаний із ним статус. Тому з цієї причини діти перестали бути важливими для представників сильної статі, оскільки вони не бачать сенсу в тому, щоб вкладатися в те, що не є потенційно успішним для них.

6. І останнє, епоха індивідуалізму характерна для західного суспільства, основи якої активно перебирає українська спільнота, диктує свої правила, ставлячи досягнення та власне благополуччя на перше місце. На перший погляд, у цьому немає нічого поганого, проте цей світогляд має і тіньову сторону, стверджуючи, що кожен повинен бути сам за себе, що ні на кого в житті не можна покластися, стосунки не є важливими, хіба що для досягнення власних цілей. Цілком природно, що з такою установкою діти, як довгострокові проекти, що вимагають вміння будувати тривалі довірливі стосунки, пошуку надійного партнера, докладання зусиль для вирішення конфліктів та непорозумінь, не розглядаються чоловіками, як те, чому варто приділяти увагу, час і кошти. Крім того, що традиційно вся турбота про дітей навіть у повних сім’ях повністю перекладена на плечі жінок.

Що ж робити жінці, коли після завершення стосунків чоловік уникає спілкуватися з сином чи донькою, або відмовляється це робити?

Складно сказати однозначно, бо кожна ситуація є індивідуальною і причини, по яких розійшлась пара також є різними. Одна справа, коли батько пив і підіймав руку на матір і дітей, і зовсім інша, коли сталось непорозуміння і подружжя не змогло знайти спільної мови. Проте, якою б не була причина розлучення, матері, незважаючи на всі почуття, що вона переживає стосовно колишнього чоловіка, варто взяти за орієнтир:

1. Ніколи не знецінювати батька, не применшувати його гідності в присутності дитини, які б не були між вами стосунки! Батько для дитини така ж важлива фігура, як і мама. Не “виливайте” на дитину свій біль і розчарування, не шукайте винних, “перетягуючи” її на свій бік, тим самим по суті неусвідомлено заставляючи відмовитись, відректись від батька. Це не для дітей! Краще знайдіть когось, хто зможе вас вислухати і розрадити.

2. Не можна брехати синові або дочці, що тато скоро прийде або подзвонить, не говорячи, коли саме це відбудеться. Невизначеність дуже шкідлива для психіки дитини.

3. Дитина, яка розуміє, що тато не хоче з нею більше спілкуватися, дуже страждає – вона часто відчуває себе обдуреною і покинутою. Часто це проявляється в агресивній, замкнутій, подавленій або навпаки відверто демонстративній поведінці. Саме тому мати повинна максимально проявити свою любов, увагу, розуміння, співчуття, ні в якому разі не бути жорсткою і байдужою стосовно свого сина чи дочки, щоб дитина усвідомила – навіть із одним батьком можна бути під захистом, знайти розуміння і бути щасливим.

Оригінал