Заперечення, гнів, компроміс, депресія і прийняття. Чи дійсно людина, яка переживає біль втрати, проходить певні стадії? Погляньмо на дані досліджень.

“Туга – це місце невідоме нам, поки ми самі там не побуваємо. Ми усвідомлюємо, що близькі люди можуть померти, але точно не знаємо, що нас очікує в перші дні та тижні після втрати”.

Це – слова американської письменниці Джоан Дідіон, яка описала свої почуття в першій рік після смерті чоловіка у надзвичайно емоційній сповіді “Рік магічного мислення”.

Теорія про п’ять стадій горя – заперечення, гнів, компроміс, депресію та прийняття – міцно вкоренилася в масовій культурі.

Про неї пишуть статті і згадують у серіалах, а художник Демієн Герст створив серію картин, назвавши їх акронімом “DABDA” (denial, anger, bargaining, depression, acceptance).

Скільки триває кожен етап, не зазначають, але вважається, що всі вони мають минути в певній послідовності.

Концепція стадій скорботи виникла в ході дослідження, яке у 1960-х роках провели психологи Джон Боулбі (який також вивчав прихильність дітей до батьків) та Колін Мюррей-Паркс.

Вчені провели інтерв’ю з 22 вдовами і визначили чотири етапи скорботи: оніміння, пошуки та туга, депресія та переосмислення.

Сучасну класифікацію розробила психолог Елізабет Кюблер-Росс, яка працювала зі смертельно хворими пацієнтами і розпитувала про їхні передсмертні переживання.

Кюблер-Росс, до речі, кардинальним чином змінила ставлення до паліативної медицини і порушила питання про відповідальність лікаря не лише за здоров’я пацієнтів, а й за те, як вони проживуть свої останні дні.

Втім, системної перевірки концепція про п’ять етапів скорботи не проходила, і лише на початку 2000-х дослідники Єльського університету вперше взялися за цю тему.

Протягом трьох років вони опитали 233 людей, які втратили кохану людину (зазвичай дружину або чоловіка). Інтерв’ю проводилися приблизно через шість, одинадцять і дев’ятнадцять місяців після смерті.

Дослідники не розглядали випадки насильницької смерті родича або стани складної реакції на горе.

Отримана ними картина була складнішою за гіпотезу п’яти стадій. Дослідники виявили, що найпоширенішою емоцією було прийняття, тоді як заперечення переживали далеко не всі або не в однаковій мірі.

Другої сильною емоцією була туга, а пригнічений стан супроводжував всі етапи, і він був більш вираженим ніж гнів.

Крім того, емоційні стадії не змінювали одна одну в чіткій послідовності. Людина на третій стадій скорботи могла, приміром, переживати прийняття, а не гнів.

Приблизно через півроку майже всі учасники дослідження зазначали зменшення негативних емоцій, але повного одужання це не означало.

Туга за померлим може тривати роками, але зрештою більшість людей справляється з горем.

З міркувань етики перші інтерв’ю проводилися лише через місяць після смерті, і тому точної картини про те, що відчуває людина в перші дні і тижні після втрати, дослідники не мали.

Час лікує

Пізніше було проведено дослідження реакції людей на насильницьку смерть, але його учасниками стали переважно студенти, які втратили більш віддалених родичів, ніж чоловік або дружина.

Сувора послідовність етапів також не підтвердилася, хоча гострий душевний біль був більше притаманний першому етапу, а прийняття – останньому. Однак на відміну від попереднього дослідження, вчені не відстежували реакції однієї людини протягом тривалого часу.

Інше дослідження показало, що люди похилого віку переживають втрату інакше.

Джордж Бонанно з Колумбійського університету спостерігав за літніми парами до і після смерті одного з подружжя. Він виявив, що 45% людей не відчували сильного болю ані одразу після смерті їхньої другої половини, ані пізніше.

10% вдівців і вдовиць навіть відчували деяке полегшення. Люди виявляли життєву стійкість і були здатні впоратися із горем.

Останнє дослідження, проведене Бонанно у 2012 році, також спростувало ідею стадій скорботи.

Втім, яким б не були результати досліджень, теорія п’яти стадій переживання горя є в певному сенсі привабливою, адже вона дає людям надію на поступове полегшення.

Рут Девід Кенігсберг, авторка дослідження “Правда про скорботу”, зазначає, що теорія п’яти стадій нав’язує людям певні почуття.

“Це заспокоює тих, хто має схожі емоції, але змушує відчувати провину тих, хто переживає смерть близьких інакше”, – пише Кенігсберг.

“Людина може думати, що з нею щось не так, що вона не відчуває того, що повинна відчувати”, – додає авторка.

Втім, дослідження однозначно свідчать про те, що “правильного” способу оплакувати кохану людину просто не існує. Всі переживають горе по-різному, і це природно.

Відчуття втрати залишається, але туга згодом минає, принаймні в більшості людей.

Певний “сценарій” того, що ви переживатиме далі, може дещо заспокоювати, але, на жаль, реальний досвід часто відрізняється від теорії.

Адже життя – набагато складніше.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!