“Псевдозріла” особистість – це людина, змушена занадто рано подорослішати в дитинстві. Найчастіше пов’язано таке швидке дорослішання з нарциссичними вимогами до неї батьків, які не готові були зустрічатися з її дитячими особливостями. Чекати, і дозволити дитині рости в її біологічному ритмі вони не могли, і вимагали занадто рано зрілої не по роках поведінки.

Про це розповіла психолог і гешталь-терапевт Марія Долгих.

“Я особисто знаю мам, які з ніжністю примовляють на своїх діток “маленький розважливий дідок”, або “він у нас з дитинства вундеркінд і поліглот”, або “наша з молодшим няньчиться весь час”. Вони люблять, коли дитинка зручна, пристойна, краще, ефективніше, яскравіше, або більш слухняна за чужих дітей. Сама вчить уроки тільки на п’ятірки, не заважає мамі, допомагає по дому і у вихованні дітей, або продовжує собою і своїми досягненнями імідж благополучної сім’ї. Деякі з них ще з дитячого садка ростуть в переможців (це обов’язково!) дошкільних Олімпійських, спортивних змагань для самих маленьких, дитячих інтелектуальних конкурсів або конкурсів краси”, – розповідає Марія.

При цьому вона відзначає, що такі дорослі часто успішні, помітні, і зовні цілком благополучні. Але вони набагато більше за інших схильні до психічних перевантажень, коли щось в житті йде не за планом.

“Втрата відносин або роботи, програш у змаганні, зниження статусу – не прості події в житті будь-якої людини, але переборні, якщо в дитинстві у людини було право не бути кращим. Якщо у неї дорослої досить внутрішніх опор, її самооцінка суттєво не знижується від тимчасових невдач. У неї є досвід, коли її приймали і підтримували, навіть якщо вона не перша і не найкраща. Вона знає, що гідна любові і поваги, а також права на слабкість і недосконалість. Тому з неприємностей вона вибирається набагато швидше. Вона досить зріла, щоб справлятися з життєвими труднощами”, – пояснює Долгих.

За словами психолога, “псевдозріла” особистість внутрішньо не має права на те, щоб не впоратися, розклеїтись, не подолати. І якщо це все-таки відбувається, а реальне життя таке, що неможливо вигравати завжди – така людина відчуває потужний стрес, який геть вибиває з-під ніг всі її опори.

У той же час Марія Долгих пояснює, чому так відбувається.

“Тому що в дитинстві їй  не дали можливості вирости і навчитися зустрічатися з непередбачуваністю життя і своїми переживаннями. Не забезпечили належним рівнем підтримки. Можна було тільки досягати, видавати очікуваний результат. А значить – не було права на свої автентичні переживання і реакції. І тоді психіка такої людини компенсаторно вибудовує всередині частину псевдоособистості, яка не приймає свою недосконалість, а вірить в свою винятковість, невразливість. Маючи часто досить високий інтелект, ці люди зберігають дуже ідеалістичне уявлення про свої можливості, далеке від реальності”, – говорить вона.

Коли такий дорослий відчуває, що втрачає управління над кимось або чимось значущим в своєму житті, це повністю руйнує всі його уявлення про самого себе. І тоді неприємна подія переживається вже не як факт якоїсь локальної втрати, а як серйозна криза ідентичності і світосприйняття, зазначає психолог.

Звичайно, як і будь-яка криза, вона несе в собі потенціал росту і оволодіння новими більш придатними способами адаптації. Але проживається вкрай болісно.

“Найкраще, що можна зробити для себе в такій ситуації – піти на психотерапію. І краще до терапевта, що працює зі сферою переживань. Оскільки основні складності таких людей пов’язані саме з не здатністю зріло справлятися зі своєю емоційною сферою. Терапія в таких випадках буває дуже ефективна для проживання горя втрати старих смислів і уявлень про себе і в світі. А потім – для пошуку внутрішніх опор і нових способів жити”, – підсумувала Долгих.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!