Психологія

Про тих, хто рано подорослішав. Але так і не виріс.

Є такі діти, які занадто рано подорослішали. Подорослішали тому, що не було поруч з ними надійних дорослих, батьків, на яких можна покластися. Непередбачуваний, то п’яний, то тверезий тато. Мама, яка залишала в 5-річному віці сидіти з братом-немовлям, і карала, якщо дочка недостатньо добре справлялася з «материнськими» обов’язками. Тато, який міг раптово розлютитись і побити. Інфантильна мама, не здатна до прийняття рішень, яка вічно ображається, перекладаючи на дитину відповідальність за свій стан.

Підписуйся на "Психологію стосунків" у Фейсбуці!

Мама і тато, які бурхливо з’ясовують відносини, дуже нестійка пара.

Не важливо, якими саме вони були. Важливо, що вони були непередбачувані, і поруч з ними було небезпечно. А коли небезпечно, то дуже багато тривоги і безпорадності. Багато настільки, що винести в дитячому віці ці почуття, тим більше на самоті – неможливо.

І тоді у дитини народжується здатність, яка допомагає їй вижити. Вона починає дуже уважно спостерігати за батьками, намагаючись вгадати їх поведінку. І не тільки передбачити, але і вплинути на цю поведінку. «Якщо я зроблю так, то мама не буде лаятися». «Якщо я зроблю так, тато прийде тверезий».

Це ілюзорний контроль над іншими, з одного боку, дуже важливий, тому що дозволяє дитячій психіці не руйнуватися остаточно. Віра в те, що він хоч якось може контролювати поведінку батьків, допомагає справлятися з відчаєм і безпорадністю. Коли безвихідь від того, що відбувається в родині, «накриває» з головою, способом допомогти собі часто є надія «я зможу вплинути на батьків і переробити їх».

І спасибі цим захистам, що допомогли вижити в дитинстві. Але ціна, яку платить людина, дуже висока.

1. По-перше, відбувається деяке «розщеплення» психіки. Одна частина, в якій і зібрані всі дитячі переживання безпорадності, залежності, тривоги, відчаю, «заморожується», зате гіпертрофовано виростає інша частина: псевдо-доросла, контролююча, відповідальна за весь світ. Але оскільки неможливо заморозити одні почуття, не заморозивши інші, страждає вся «дитяча», емоційна частина. Такі люди часто виглядають «дуже дорослими» або виглядають ніби застигли, з якоюсь маскою на обличчі. Не рідко, до речі, це маска «позитиву».

2. По-друге, енергія, яка повинна йти власне на дитинство, на пізнання себе і світу, виявляється спрямованою на тривожне пізнання-сканування інших. І про себе і реальний світ людина знає дуже мало, її глибинні переконання залишаються тими ж, що і в дитинстві. Усередині так і залишається та, дитяча картина себе і світу: «Світ непередбачуваний і небезпечний, а я в ньому залежний і безпорадний».

3. По-третє, оскільки дитина не знає, що їй не під силу переробити батьків, що це неможливе завдання – стати батьком своїм батькам, вона буде «невдачу» в переробленні приймати на свій рахунок: «я не впорався, справа в мені». І виростає дитина з відчуттям, що вона недостатньо хороша, що вона мало старалася, що вона не справляється. Вона буде намагатися знову і знову, тікаючи від відчаю і безвиході. І знову стикатися з тим, що не справляється. Від цього багато провини і втоми.

4. По-четверте, оскільки людина і так зіткнулася з надмірною непередбачуваністю в дитинстві, вона не може винести її ще більше. Тому вона буде вибирати те, що їй звичне. Звичне, навіть якщо воно жахливе, менш страшне, ніж невідоме. І вибирати така людина буде (несвідомо, звичайно), то, до чого вона звикла у батьківській родині. Цим пояснюється те, чому діти алкоголіків часто потрапляють в подружні відносини з залежними людьми. Більш здорові відносини будуть людині невідомі, тим і небезпечні.

5. По-п’яте, їй дуже важко буде позбутися від надмірної уваги до інших людей і надмірного контролю. Це те, чого вона навчився дуже добре в дитинстві. І це буде заважати їй в стосунках відчувати себе, піклуватися про свої потреби. І буде заважати іншим людям у відносинах з нею: або вони будуть інфантилізувати, перекладуть всю відповідальність за себе на контролюючу «маму», або відчувати багато злості і йти з таких відносин.

Наслідки надмірно раннього дорослішання і взяття на себе непосильної відповідальності за виправлення батьків можна перераховувати ще довго. Одне зрозуміло – жити з ними важко, дуже багато втоми.

Психотерапія з такими людьми – процес довгий. Багато часу може знадобитися, щоб людина усвідомила, що намагаючись контролювати Іншого, вона тікає від власних нестерпних почуттів. Далеко не відразу людина може відчути себе в досить безпечній обстановці, щоб повернутися до тих, «заморожених» почуттів відчаю, тривоги, безвиході. Повернутися, щоб, нарешті, оплакати неможливість щось змінити, з чимось впоратися. Оплакати, щоб прийняти: «я не можу контролювати батьків, я не можу контролювати світ. Це не моя відповідальність. Це непосильне завдання». Прийняти це для того, щоб виділити, нарешті, своє місце у відносинах і свою відповідальність: за себе і своє життя. Щоб почати жити своє життя, прислухаючись до своїх бажань, до своїх почуттів. Жити в непередбачуваному світі і витримувати непередбачуваність. І можливо навіть почати їй радіти і дивуватися.

За матеріалами