“Приємного ув’язнення, в’язень”: в світі виживає не найсильніший…

Зламатися – дуже просто. Досить одного разу дати собі слабину і з насолодою потонути у вирі страждань, почуттів і негативу. Це засмоктує і затягує на кшталт алкогольного сп’яніння.

Кричати, нервуватись, бризкати слиною – дуже просто. Не потрібні особливі навички, сила волі, твердість характеру. Як зберегти розсудливість і холодний розум, коли навколо все так і норовить вибити нас з колії і вивести на руйнівні емоції?

Мені теж важко, хоч я і намагаюся бути стороннім спостерігачем. Але яким чином ми можемо вплинути на ситуацію криками, психами, матом і нестримною лайкою? Варто залишити це тим, хто не шкодує свого здоров’я і дорогоцінного часу.

Нас оточують боги і монстри.

Влада і жадібність. Споживання і огида. Вони керують нами. Контролюють. Стежать за кожною дією. Третього не дано, бо здорового розуму людина не буде прагнути до всевладності, тотального контролю і залякування людей. Не потрібно змінювати світ і очолювати його, щоб хоч якось зробити планету краще.

Ми здатні зазирнути всередину себе, зосередитися на творенні і прагненні до світла. Здатні. Але занадто залякані.

Я не можу вплинути на поточну ситуацію.

Я не можу змінити світ після клацання пальців і якогось божественного бажання. На що взагалі здатна маленька людина? Але я можу власними руками змінити своє життя, бо ніякої надії на “дядю” від держави, влади і інших пожирачів податкової данини – більше не маю. Однак я абсолютно впевнена в тих, хто мене оточує. У близьких і в самій собі.

Виживає – не найсильніший.

У цьому суворому світі виживає не сильний, але нахабний, паскудний і лицемірний. На жаль. Цей “статут” суперечить моїм світоглядним переконанням, але цілком влаштовує тих, хто лякливо труситься за мільйонними офшорними рахунками, дорогими віллами і багатогектарними дачами.

Що було важливо – втрачено. Свобода. Безстрашність.

Насолода кожним днем, вранці, на світанку і прогулянкою на природі.

У нас забрали те, що дається тваринам при народженні.

Так чому ж ми як і раніше прагнемо стати богами або монстрами? Чому не хочемо стати людьми?

Питання залишається відкритим.

Вікна – щільно закритими.

Свобода – замкнена за залізними вхідними дверима.

Приємного ув’язнення, в’язень.

(С) Ленні Лоренц. Письменницькі щоденники.

За матеріалами