Увечері п’ятниці небо щедро кинуло жменю білих хмар, нанизаних на сонячні промені. Потепліло коротко і відразу повірилося, замріявся по дурості, що повернулося літо. Але ні, дорогі. Якщо хто і зігріє тепер – то тільки ми. Давайте, давайте зігріємо один одного.

По Арена-сіті йшла заплакана дівчинка, вбрана відьмою, за нею біг хлопчик-скелет.
– Даша, – кричав скелет. – Даша, повір, ти найкрасивіша! Правда! Я просто помацав її мітлу! Це нічого не значить.

В аеропорту Бориспіль сердита жінка вичитувала всіх навколо. Діти їй здавалися надто гучними, пари, що обіймалися – недоречними, люди, що чекають на багаж – невихованими. Аеропорт майже завмер, бо знаєте, є такі жінки, яких потрібно просто перетерпіти, перемовчати і, якщо пощастить, пережити. Нарешті, приїхала її валіза. Сердита жінка нахилилася, щоб зняти її з багажної стрічки, і раптом пролунав неголосний хрускіт. У нервової жінки ефектно тріснули штани. Вона щиро зареготала і відразу, відразу стала голопопою жінкою, з якою можна мати дітей і справи.

На зустрічі жваво дістала з кишені візитну картку і разом з нею до рук клієнта вилетіло велике пластикове око – мабуть, м’які іграшки вчора знову грали в хованки.

У ліфті дівчина сказала своєму дорослому чоловікові:
– Як ти не розумієш, мені дуже потрібні ці чоботи!
– Кать, – сказав він. – Кать, вибач, мені це безготівково.
Це навіть не за Фрейдом, це за Жванецьким обмовка.

Або ось офіціант сказав пафосно:
– Спробуйте, наш новий салат, він селф-мейд.
Це ж треба, цеж треба, сьогодні і салат може вибитися в люди.

У супермаркеті хлопець стояв у черзі відразу за літньою, дуже літньою жінкою.
Дивився, як вона повільно відраховує. Спочатку велику купюру з одної кишеньки старого гаманця, потім подрібніше з другої, нарешті, відкриває відділення для монет і довго придивляється, яку монетку дати.
– Все, – раптом каже хлопець. – Усе. Досить. Я заплачу за ваші покупки.
– Що? – не розуміє жінка.
Він розраховується.
– Стійте. – командує їй строго.
– Стою. – каже вона боязко.
– Я донесу ваш пакет. – каже він.
– Куди? – часто моргає вона.
– Куди скажете!

Так вони і йдуть. Він з пакетом, вона, спершись на його руку. А слідом йду я – з його покупками, які він, хороший, турботливий, справжній хлопчик, нерозважливо забув на касі.

Спасибі, Київ. За кожну людину, яка дарує вічне літо в самому кінці жовтня.

Оригінал

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!