Психологія

«Неначе порожнеча всередині» – що робити, якщо порушений зв’язок з самим собою

«У мене як ніби порожнеча всередині. Мені навіть складно буває зрозуміти, що я відчуваю і чого хочу. Раніше я, мабуть, не помічав цього – просто намагався максимально заповнити час спілкуванням, книгами, телевізором, щоб не залишатися наодинці з собою. Але зараз порожнеча розростається…»

Часто людина живе з відчуттям внутрішньої порожнечі з раннього дитинства, однак не усвідомлює цього, а тільки смутно здогадується, що чимось відрізняється від інших – більш залежна від чужих поглядів, чужої оцінки, чужої думки. Йому важко залишатися одному, тому що відразу виникає це тяжке відчуття порожнечі. Тому такі люди часто бувають дуже товариські, можуть ставати душею компанії.

Однак ось парадокс: самій людині доводиться докладати значних зусиль, щоб спілкуватися, оскільки будь-яке спілкування для неї неминуче пов’язане з тим, що її будуть оцінювати, а без спілкування вона залишається ніби у вакуумі – адже людина абсолютно не може емоційно насичувати себе сама, їй потрібне постійне зовнішнє підживлення. Таке ж підживлення потрібно і його самооцінці, оскільки вона дуже залежить від оцінки інших.

Ці люди часто бувають перфекціоністами – адже якщо робити все ідеально, більше шансів отримати похвалу. Для них дуже важливо, як вони виглядають, наскільки стильно і дорого одягнені.

Стан внутрішньої порожнечі найчастіше формується в ранньому дитинстві внаслідок нестачі любові і турботи батьків (гіпоопіки) або надлишкової, надмірної турботи (гіперопіки).

У першому випадку потреби дитини в любові і близькості ігноруються, і, щоб вижити, дитина, починає витісняти біль, пов’язану з тим, що її відкидають, а разом з болем витісняє і інші емоції і бажання. Адже якщо бажання не виконуються, і від цього так боляче, краще взагалі не хотіти і не відчувати.

У другому випадку (при гіперопіці) за дитину весь час «хочуть» батьки – багато і часто. Вони не чують істинних потреб дитини і не зважають на них. У такої дитини не тільки не формуються нормальні межі, а й порушується зв’язок з самим собою, своїми емоціями, бажаннями, часто відбувається витіснення частини особистості батьківськими інтроектами.

В результаті і в тому, і в іншому випадку в дорослому віці гостро проявляється недолік зв’язку зі своїм внутрішнім Батьком, може бути відсутнім базова довіра до світу (при гіпоопці батьки транслювали дитині «тебе нікому захистити», а при гіперопіці – «ми так опікуємося тебе, тому що світ дуже небезпечний ). Також виникає нездатність розпізнавати чужі емоції, оскільки важко розпізнавати свої власні. Через це виникають проблеми в спілкуванні, яке гостро необхідно через потребу подобатися і тим самим живити свою самооцінку.

Буває, що почуття внутрішньої порожнечі вперше з’являється в дорослому віці, якщо людина протягом тривалого часу відчуває нестерпні емоції, і щоб вижити, несвідомо блокує свою здатність відчувати.

Таким чином, внутрішня пустота ніколи не буває абсолютно порожньою. Це завжди результат витіснення сильних негативних емоцій (в ранньому або в дорослому віці).

Якщо попросити уявити порожнечу у вигляді образу, у кожної людини вона буде своєю, особливою. Тобто вона завжди має вміст. З порожнечею можна успішно працювати в терапії. Навіть на початковому етапі, коли тільки вдається визначити причини її виникнення, зрозуміти, якими витісненими емоціями вона наповнена, відчуття порожнечі, як правило, слабшає.

І якщо не намагатися більше заповнювати порожнечу ззовні, а пірнути всередину порожнечі, досліджувати її, то почнеться впізнавання себе, своєї особистості, відпускання себе з-під власного деспотичного контролю, який звик придушувати і витісняти, і шлях до того, щоб, нарешті, навчитися чути свої емоції і бажання – шлях до самоідентичності.

За матеріалами

Любиш розвиватися та отримувати нові знання та досвід поки усі навколо деградують? Тоді підписуйся на нашу спільноту у ФЕЙСБУЦІ! Не будь як всі! Будь ліпшою. Будь розумнішою та мудрішою! Підписуйся!

 

facebook.com/dyvosvit20