Психологія

Модні психічні стани

Я хочу написати про сьогоднішню моду, яка сильно впливає на стан умів, як мені здається. Це мода на маніакальний стан – один з видів розладів настрою. Який сьогодні образ успішної і благополучної людини?

Підписуйся на нашу сторінку у Фейсбуці!

У кожного часу є свої модні психічні стани – престижні емоції, стани свідомості, схеми мислення. Буває мода навіть на психічні розлади і патопсихологічні синдроми. Романтики 19-го століття культивували моду на депресію – сплін вважався найбільш підходящим станом для справжнього романтика. Божевілля романтики теж шанували, до речі. Початок 20-го століття – епоха істерії. У 1960-і роки в моді були змінені стани свідомості і галюцинації. У 1990-ті, пам’ятається, теж. В наші часи, до речі, можна побачити безліч різних психічних мод.

Я хочу написати про сьогоднішню моду, яка сильно впливає на стан умів, як мені здається. Це мода на маніакальний стан – один з видів розладів настрою. Який сьогодні образ успішної і благополучної людини? У неї завжди піднесений настрій, вона не сумує, вона нічим не заморочується. Вона постійно щось робить – самореалізується кожну хвилину свого життя. Вона  постійно генерує креативні ідеї, а також осмислює і коментує все, що бачить.

Власне, все перераховане входить в маніакальну тріаду. Це три основні симптоми маніакального синдрому (МС) – постійно підвищений настрій, прискорення асоціативних процесів і рухової активності, постійне прагнення до діяльності. Є й інші симптоми, крім тріади – вони теж збігаються з ідеалом сучасної людини. Сучасна людина завжди хоче сексу і завжди повинна бути до нього готовою – і МС супроводжується підвищеною сексуальною збудливістю. Сучасна людина має завжди бути кращою – переоцінка власної особистості теж входить в МС.

Звичайно, у своїй гострій або крайній формі МС мало кого може привабити – це важкі психотичні стани, які виникають при серйозних психічних і соматичних розладах. Я не психіатр, тому докладно писати про МС не буду. Але в легкій вираженості, у формі гіпоманіакальності – це майже еталон щастя для сучасної людини. Багато людей орієнтуються на цей стан, як на норму, бажають постійно перебувати в ньому. І будь-яке випадання з цього стану оцінюється як негатив – щось, мовляв, зі мною не так.

Ця “норма” пропагується в пресі – в глянцевій, перш за все. Культивується в молодіжних субкультурах, де модно постійно бути на драйві. Образ сучасного бізнесмена теж постає в масовій культурі маніакальним – невтомним, постійно в русі, з вірою в ідеї, кого б ще поглинути або злити. Як не дивно, в книгах по поп-психології це стан теж рекламується як норма. Вони вчать завжди бути ефективним, у всьому бачити позитив, швидко міркувати – мова все про ту ж маніакальну тріаду. Я вже не кажу про рекламу – по ній можна вивчати афективні розлади. У рекламних образах безпосередньо пов’язують рекламований продукт з якимось психічним станом. І часто це буває саме маніакальний стан – зверніть увагу.

І, здавалося б, у чому проблема? Ми всі, начебто, хочемо бути щасливими і успішними. І цілком природно, що для досягнення цього щастя більше підходить образ веселої, активної, кмітливої людини, ніж мовчазного нероби. І ось тут є хитрість – наше мислення часто буває полярним (розлад, при якому часто виникає маніакальний синдром називається, до речі – біполярний). Ми мислимо крайнощами – якщо не активний, то нероба. Якщо не щасливий, то сумний. Якщо не швидко думає, то тупий. Якщо не креативний, то бездарний. Тоді як крім крайнощів завжди є третій варіант – оптимальний. Або навіть багато варіантів – індивідуальних.

Який же цей оптимальний третій варіант по відношенню до маніакальності? Це, власне, нормотимічні стани – нормальні, прості.

Це коли у людини рівний спокійний настрій, але не коли все по барабану. Людина відчуває емоції, які відповідають ситуації. Якщо ситуація відповідна, то він задоволений, веселий, радісний, навіть щасливий.

Якщо ситуація несприятлива, то він відчуває печаль, страх, розпач і т.п. Я маю на увазі не тільки зовнішні ситуації, а й внутрішній стан. Адже іноді і всередині нас не все гаразд в плані тонусу – втома, сумніви, невизначеність, розслабленість, ступор – це нормальні стани, адже життя постійно вимагає від нас внутрішнього розвитку. А розвиток часто супроводжується кризою.

Коли ми говоримо про негативні емоції і поганий настрій, то ми підходимо до тонкої грані – як відрізняти негативні стани в рамках норми від депресивних? Я б запропонував такий критерій – як людина справляється з несприятливими ситуаціями і станами? Якщо вона їх успішно долає, якщо вони не вибивають її з колії надовго, то мова про норму. Якщо ж людина ставиться до проблем пасивно, відчуває безсилля, робить негативні прогнози, не знаходить виходу – то можна говорити про те, що її настрій рухається в бік депресії.

Втім, я зараз не про депресію, а про її приємну протилежність- гіпоманіакальний стан. Чому небезпечно орієнтуватися на нього як на норму?

1. По-перше, постійно піднесений настрій і підвищена активність економічно не завжди обґрунтовані – це часто життя “не по-кишені” для психіки. Сили організму і психіки обмежені. Підвищена активність, якщо не зупинятися вчасно, загрожує і фізичним, і психічним виснаженням. У стані виснаження вже точно буде не до ефективності та креативності.

2. По-друге, якщо вимагати від себе постійно гарного настрою, то доведеться заперечувати і придушити негативні емоції. А адже в будь-якій діяльності ми стикаємося з проблемними ситуаціями, коли доречно відчувати тривогу, смуток, печаль, розпач і т. п. Проблеми заперечуватимуться, а емоції будуть не проживати, а придушуватися.

Також будуть ігноруватися такі природні стани як втома, млявість, загальмованість – у мозку просто не буде часу на обробку інформації, на повноцінні роботу і відпочинок. Тому виходить, якщо культивувати маніакальний стан як норму, то можна прийти до внутрішнього конфлікту, до неврозу. Інша справа, що іноді невроз – це не наслідок завищених вимог до свого стану, а причина. Моду на маніакальність з особливим завзяттям підхоплюють люди, які і без того щось в собі відкидають, забороняють собі бути різними – в тому числі, слабкими, сумними, так і просто спокійними. І тут ми підійшли до третього протипоказання.

3. По-третє, у кожної людини своя конституція, свій темперамент, свій характер. А значить, у кожного своя внутрішня норма активності і настрою. У когось психічні процеси швидші, у когось повільніші, у когось стійкі, у когось нестійкі – це психофізіологічна даність кожного з нас. А на цю даність накладається ще характер і різноманітні особистісні особливості. І якщо вони не передбачають  постійну бадьорість, то доводиться ґвалтувати себе, зловживати ресурсами організму заради відповідності новоявленій “нормі”. Це питання прийняття себе зі своїми вродженими і набутими особливостями.

Який же висновок?

Я думаю, у кожного з нас є вибір. Ми можемо сприймати моду на психічні стани без критики, як щось само собою зрозуміле. В такому випадку ми змушені будемо натягати на себе те, що нам не особливо підходить. Це може призвести до внутрішнього конфлікту і психічного виснаження. Можна сприймати моду і норми суспільства критично. Їх можна приміряти на себе, і відмовитися від них, якщо вони не підходять. А підходять вони чи ні, нам скажуть наші відчуття і емоції – в тому числі, і негативні.

За матеріалами