У результаті регулярної практики медитації підвищується рівень стресостійкості і здатність концентруватися. Тоня Арно, викладачка джівамукті-йоги, розповідає, як почати медитувати і що для цього потрібно.

Наш мозок так влаштований, що ми рідко коли перебуваємо в теперішньому. Нас відволікають люди, події та навіть власні думки, ведучи у діалоги, які не відбулися, минуле або тривогу за майбутнє. Через це і без того високий рівень стресу – через робочі процеси, стосунки з близькими і взагалі життя в мегаполісі, який вічно поспішає – збільшується ще більше. Медитація заспокоює розум, прибирає непотрібні думки і переживання та повертає свідомість у поточний момент – чи то практика на килимку, читання книги або спілкування.

Те, що людина відчуває під час медитації, не можна уніфікувати. Якщо один сяде, заплющить очі й тут же зануриться у «внутрішню тишу», то інший буде постійно відволікатися: на незручну позу, звуки навколо або повідомлення в телефоні. Медитація – це завжди індивідуальний процес, який заснований на особистому досвіді. Єдине, що повинно бути абсолютним мірилом у будь-якій хорошій медитації, – момент повної тиші в розумі після практики.

Є багато різних способів медитувати, але майже всі вони базуються на одному і тому ж – фокусі уваги. Для практики вам знадобиться, по-перше, якесь тихе місце, де вас не будуть відволікати. По-друге, зручне положення – зі схрещеними ногами і прямою спиною. Якщо поза лотоса вам незвична і некомфортна, можете навіть просто сісти на стілець. Якщо у вас округляється спина і хочеться на щось спертися, можете сісти біля стіни. Залишитися з прямою спиною дуже важливо: всі, напевно, помічали (наприклад, під час роботи), що, зсутулившись, ми впадаємо в сонний стан. Або, якщо спина у вас округляється не в лопатках, а в районі поперекового відділу (через те, що ми не відчуваємо опори внизу), ви можете підкласти блок або плед, тобто зробити якесь підвищення під сідниці. Наш поперек буде випрямлятися, і ми будемо витягуватися вгору.

Якщо ми беремо найпростішу базову медитацію, яку ми використовуємо на заняттях джавамукті наприкінці, то ми концентруємося на точці міжбрів’я або на кінчику носа і більше не змінюємо свого погляду, залишаючи увагу в одному місці. Наші думки приходять і йдуть, ми можемо відволікатися і пускатися в хід їхнього розвитку. І тоді ми дуже швидко відлітаємо з моменту сьогодення і починаємо про щось думати: незручно сидіти, хочеться їсти, заважають звуки за стіною, спливають старі суперечки або образи. Якщо так відбувається, ми можемо допомагати собі, спостерігаючи за власним диханням: як дихає права ніздря і як дихає ліва; як повітря входить і виходить; як входить прохолодне повітря і як виходить тепле над верхньою губою. Не може бути такого, що в медитації немає нічого – усе є, потрібно просто спостерігати. Навіть якщо ніс закладений – це теж відчуття. Саме шляхом спостережень ми можемо отримати той стан, до якого ми прагнемо, – спостереження моменту сьогодення.

Можна, звичайно, ввімкнути якусь музику на час практики, але я не рекомендую робити цього взагалі – ніщо не повинно вас відволікати. Але якщо спочатку сидіти в повній тиші все ж складно, то можна ввімкнути звуки природи: шум вітру, або дощу, або океану, або дзюрчання води. Будь-який монотонний саундтрек і фокус на диханні допоможуть вам у медитації.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!