Кожен сумує по-своєму, так що перестаньте засуджувати чуже горе

Нам усім доводиться мати справу з руйнівними наслідкам трагічності людського життя. Ми всі програємо, ми всі сумуємо. У всіх нас є історії, які ми не розповідаємо.

Немає двох людей, які переживали б горе однаково. І немає жодного правильного способу зробити це.
Бачачи, що хтось переживає втрату, часом ви починаєте співпереживати йому, бо знаєте, як це – опинитися в такій ситуації. Часом, коли біль будь-якої людини нагадує про вашу власну, ви намагаєтеся запропонувати допомогу. Але іноді ви гніваєтесь і думаєте: «Я теж пізнав втрату, але не можна так побиватися».

Ви маєте рацію, ви дійсно вели себе інакше.

Але це не означає, що хтось інший не має права реагувати так, як вважає за потрібне.

Деякі люди сумують непомітно від інших. Вони заливаються сльозами в своїх машинах після роботи. Всього лише через кілька хвилин після того, як посміхалися колегам і бажали їм веселого вечора.
Деякі люди сумують відкрито. Вони пишуть листи новим власникам свого старого сімейного будинку. Вони діляться фотографіями своїх близьких в інтернеті. Вони спілкуються зі своїми братами і сестрами, друзями, групою підтримки.

Деякі люди сумують голосно. Вони озвучують свою біль і висловлюють свої емоції. Вони випускають назовні всю накопичену напругу, всю лють, все своє почуття спустошення від того, що ніколи більше не побачать людину, яку люблять більше життя.

Деякі люди сумують продуктивно. Вони будують плани, влаштовують заходи, роблять пожертвування до благодійних організацій. Вони намагаються не допустити того, щоб їх втрата стала кінцем їхнього життя.
Коли ці люди перетинаються, відбувається одне з двох: або вони зі співчуттям ставляться до тієї людини, яка переживає схожу втрату в житті, пізнаючи в їх скорботі самого себе, або поглядають на неї з осудом. Вони критикують її, кажучи, що потрібно давати волю своїм емоціям, сумувати тихо, сумувати голосно, продовжувати пам’ятати свою кохану людину… І це неправильно.

У тому, як ви журитесь, немає нічого поганого.

Просто це шлях не для всіх.

Пам’ятайте про це, коли ви робите вигляд, що повністю контролюєте ситуацію і що у вас є додаткове джерело живлення, яке допомагає витримувати до кінця робочого дня. Всі інші люди, що потрапили в схожу ситуацію, зовсім не обов’язково повинні вести себе подібним чином.

Пам’ятайте про це, коли вам здається, що людина, яка не розповідає всім про свою втрату, зовсім не переживає всередині себе через неї. Пам’ятайте про це, коли вам здається, що людина, яка проводить збір коштів на згадку про одну з близьких людей, просто «не може відпустити».

Кожна людина звикає до відчуття втрати по-своєму.

Кожен сам визначає, що йому допомагає, а що ні, і як найкраще зцілитися і продовжувати жити своїм життям.

У деяких цей процес займає більше часу, ніж у інших.

Деяким людям може знадобитися додаткова підтримка з боку.

Іншим необхідна тиша або час.

Немає правильного способу оплакувати втрату когось або чогось, що мало для вас більше значення, ніж саме життя. Але зате неправильно засуджувати когось іншого за те, як він переживає, для того, щоб змусити його відчувати себе ще гірше, ніж зараз.

Будь ласка, пам’ятайте – нам всім доводиться шукати спосіб рухатися вперед після пережитих втрат. Нам усім доводиться мати справу з руйнівними наслідками трагічності людського життя.

Ми всі програємо, ми всі сумуємо.

У всіх нас є історії, які ми не розповідаємо.

Пам’ятайте про це і знайте, що сумувати – значить відчувати, пам’ятати, звільнятися і рухатися далі. Як би довго це не тривало і яким би чином не відбувалося.

У кожного з нас власний досвід, і ми не маємо право вирішувати, як іншим людям поводитися у важких життєвих ситуаціях.

Наша справа лише – слухати, зберігати їх особистий простір, не переходити за межі, дозволяти їм знаходити свою дорогу. А коли настане наш день скорботи, знайти в собі сили так само відшукати свій шлях.

За матеріалами

Підписуйся на нашу сторінку у Фейсбуці!