Психологія

«Комплекс відмінника» і чим він небезпечний?

Часом ми дивуємося: чому наш однокласник, який закінчив школу з медаллю і університет з відзнакою, якому, здавалося б, повинен бути підвладний весь світ, раптом поринає в безодню безпричинної депресії, стає нервовим і роздратованим, а то й зовсім іде в запій. «Погана погода, стреси, побутові негаразди, та хіба мало що» – думаємо ми. Але насправді причина, яка веде до таких, а іноді і більш трагічних наслідків, може ховатися глибоко в дитинстві і називається вона «комплекс відмінника».

Підписуйся на "Психологію стосунків" у Фейсбуці!

«Комплекс відмінника», як правило, формується в зв’язку із занадто завищеними вимогами до дитини в сім’ї. Батьки завжди хочуть, щоб їхнє чадо було найкращим, причому у всіх сферах діяльності, що вже саме по собі навряд чи можливо. А дитина, намагаючись доставити батькам радість (а іноді від страху осуду), лізе зі шкіри геть, щоб відповідати цим, по суті, спотвореним, вимогам.

З часом людина настільки вживається в нав’язану  роль, що навіть за відсутності «оцінювача», виїхавши далеко від батьків і побудувавши своє життя, вона продовжує ставити перед собою завищені вимоги. Адже глибоко в підсвідомості вже відклалася крамольна думка: любов оточуючих потрібно заслужити, люблять тільки кращих.

Все, за що береться «відмінник», має бути виконано на вищому рівні. Будь-який провал сприймається як катастрофа і привід для самоїдства. Найгірше, коли необґрунтовано високі вимоги людина пред’являє не тільки до себе, але і до оточуючих, намагаючись все вибудувати по нікому невідомих «вищих стандартах». Невідповідність близьких цим стандартам заподіює «відмінникові» нестерпний біль і призводить до розчарування в людях.

Такий «відмінник» не визнає ні за собою, ні за іншими права на помилку і тому панічно боїться невдач. Нерідко в результаті завищених вимог і неможливості повністю їм відповідати з’являються психосоматичні реакції: головний біль, безсоння, порушення роботи внутрішніх органів, депресія, синдром хронічної втоми, роздвоєння особистості та ін.

Вчені з’ясували, що на формування цього комплексу впливають два основних фактори – генетичний і психологічний. Зазвичай вони тісно взаємопов’язані. Наприклад, якщо батьки були свого часу «відмінниками», то у дитини теж є досить великий шанс стати такими (генетичний фактор). Але це відбувається не тільки в силу біологічних причин. Адже батьки-відмінники неодмінно будуть показувати підростаючому чаду свої щоденники, поцятковані п’ятірками, похвальні грамоти, золоті медалі та червоні дипломи, здобуті потом і кров’ю (а це вже серйозний психологічний фактор).

Дитині, таким чином, задається певна життєва програма, яка нав’язується ззовні. І далеко не завжди вона співвідноситься з бажаннями і можливостями дитини. Батьки-відмінники зазвичай надмірно опікують і контролюють свого сина і в той же час накладають на нього занадто велику відповідальність. «Ти повинен», «ти зобов’язаний», «тобі необхідно», «як тобі не соромно не знати таких простих речей» – ось типові фрази для вирощування «комплексу відмінника».

Психологи вважають, що цей комплекс частіше виявляється у прекрасної половини людства (тому часто його називають «комплексом відмінниці»), так як жінки більш сугестивні і слухняні. Саме «відмінницям» властиво чекати «принца на білому коні». Якщо такого не знаходиться, жінка або повністю розчаровується в чоловіках (ось звідки ростуть ноги у популярної фрази «Всі мужики – козли!»), або починає тероризувати оточуючих чоловіків на предмет відповідності ідеалу. А причиною всьому – знову ж та сама безглузда впевненість, що любити можна тільки ідеал!

Але так як ідеального в реальному світі не існує, то наступним кроком найчастіше є розчарування в устрої світу і в людстві в цілому. А якщо на це накладаються особисті невдачі, то з пригніченого стану дуже складно вийти. І вмовляння друзів і співробітників тут навряд чи допоможуть. Адже основна проблема полягає в тому, що люди з таким комплексом не вміють «падати». Але ж, як свідчить мудрість, «не соромно впасти, соромно не піднятися».

Так давайте ж будемо реалістичніше ставитися до себе і своїх близьких, прощати їм їхні мимовільні помилки і вчитися жити мудро і щасливо.

За матеріалами