Цікаве

Кінець світу – який він?

Кінець світу починається зовсім не з реактивного свисту падаючого на мегаполіс астероїда або повільно зростаючого ядерного гриба на горизонті. Він починається тихо і непомітно, ззовні. І майже завжди він – справа рук людських.

Яка віддушина, просто втрачене щастя не поспішати вранці зіскакувати з зім’ятого від неспокійного сну ліжка, щоб мчати туди, куди мчати років так сто вже не хочеться, а треба… В переповнене суєтою черево мегаполісу з усіма його надуманими і такими мінливими проблемами… А замість того вальяжно заварити собі чашку міцної кави, намазати вчорашній чорний хліб товстим шаром масла, відчинити вікно на залиту яскравим сонцем галявину з молодою травичкою і набухаючими плодами на сусідській вишні і витягнутися обома ногами в ма кому кріслі, думаючи про щось… крім роботи. Наприклад, про життя, про щастя, про вічне…

А після полудня, коли рідкісне весняне сонце повністю заллє боязким золотом кухню, де все незвично розкидано, де на столі недопита чашка з кавою на зім’ятій білій скатертині, яблука, апельсини і самотній лимон, як рідкісний самородок з вигляду і вже за ціною, а в розі тремтить в непомітній до цього павутинці  павучок, вийти на вулицю, прискіпливіше глянути з порога на довгоочікуване яскраве сонечко і піти в сторону лісу, туди, де тебе ніхто не чекає і ти не чекаєш зустріти нікого.

Як все-таки чудово крокувати не поспішаючи по спорожнілих вулицях, раніше переповнених смердючими трафіком і пішоходами, що постійно кудись квапляться, чути під раптово тихими провулками пташиний весняний пересвист, бачити зелену від лісів лінію горизонту замість вічного смогу, звично огортаючого кромку міста, ніжитися під променями весняного сонця і нікуди, нікуди не поспішати…

Кажуть, в канали Венеції вперше за останні сто років повернулися дельфіни, а на вулиці спорожнілих північноамериканських міст стали заходити козулі, лосі і ведмеді. Природа стрепенулася, повітря стало помітно чистіше, вода прозорішою.

У зв’язку з цим пригадується Чорнобиль. Атомна катастрофа для людства і благословення для всього живого.

Там в лісах Полісся сьогодні бродять тисячі лосів і оленів, кабанів і єнотовидних собак. З’явилися зубри і вовки. Розплодилися табуни коней Пржевальського і зустрічаються навіть ведмеді. У Прип’яті плавають гігантські соми. Ліси розрослися, вибухнули листяними джунглями, охопивши кинуті міста і села, диким життям змітаючи сліди присутності мертвої людини.

А тут і сьогодні люди, сучасні зніжені, «оранжерейні» хомо урбаністікус, розпещені благами цивілізації і доступним надспоживанням, з кожним днем ​​впадають в велику депресію і відчай. Ну, а як же інакше, адже на сотні мільйонів сучасних, безжальних, бездумних консумеров і добропорядних узаконених хижаків у всьому так званому цивілізованому світі вже заразилося півтора мільйона, вже померло тридцять тисяч, і помре ще в п’ять разів більше.

Решта людей, добрі люди, просто не знають що робити, як бути… Як не працювати цілодобово безперервно, як не ходити кожен день в супермаркет, як не літати на відпочинок до Туреччини та Єгипту. А взяти в руки книгу, включити хороше кіно, піти в найближчий парк або ліс, якщо ще не замкнули в чотирьох стінах …

Життя, вічне непереможне життя не тільки не зупиняється – воно триває, спалахує з новою силою, вибухає вже забутими формами і видами. І завжди буде тривати.

Навіть після нас …

За матеріалами

Любиш розвиватися та отримувати нові знання та досвід поки усі навколо деградують? Тоді підписуйся на нашу спільноту у ФЕЙСБУЦІ! Не будь як всі! Будь ліпшою. Будь розумнішою та мудрішою! Підписуйся!

 

facebook.com/dyvosvit20