Психологія

Інші люди не здатні зцілити нас, але вони можуть перебувати поруч, поки ми не вилікуємося самі

Наші минулі переживання, травми і трагедії посідають постійне місце в нашому житті. Вони – рубцева тканина рани, дуже глибокої, щоб зникнути повністю, але при цьому не заважає функціонувати всьому іншого організму.

Наше минуле не визначає нас, воно формує нас. Біль десятирічної давності не тримає мене в заручниках, але існує в тій частині мене, яка рідко з’являється на поверхні.
Трагедії, через які ми проходимо в житті, змінюють наші погляди. Можливо, вони роблять нас більш усвідомленими, уразливими або параноїдальними, або, можливо, змушують змінити наше життя значним або незначним чином. Але, як і роки, наш досвід приходить до нас в різні сезони і етапи.

Біль і травма залишаються на поверхні нашої свідомості до тих пір, поки в цьому існує потреба. Це початок зцілення.

Це та наша частина, в якій ми відчуваємо страждання на всі 100%, тому що іноді ми повинні проходити через всі ці речі. Іноді страждання – це і є наш єдиний вихід. Віра в те, що необхідність відчувати, що ви відчуваєте, не намагаючись знайти цьому ні виправдань, ні пояснень і не намагаючись впоратися з цим.

І лише після цього у вас з’явиться шанс зрозуміти те, що з вами сталося. Іноді нам потрібно пережити на хвилину вибух всередині себе, перш ніж ми зможемо почати думати.

Я не відразу прийшла до розуміння цього, тому що туман після пережитого «почуття» міг не розсіюватися роками. Це той етап вашого життя, протягом якого ви перебуваєте в глухому куті, коли не рухаєтеся ні назад, ні вперед. Коли у вас всередині залишається ще занадто багато болю, але життя рухається вперед.

Наступний етап – це зрушення – той етап, коли цей біль вже не так сильно жалить і ламає вас. Можливо, це ще не повне «зцілення», але ви відчуваєте себе вже набагато краще. Повністю зцілитися від болю я змогла лише кілька років по тому – тільки в моїх нинішніх відносинах.

Біль і травми, які є всередині нас, ніколи по-справжньому не зникають. Вони завжди залишаються з нами. Вони ніколи не стираються з наших щоденників і старих віршів. Цей біль все ще дає про себе знати темними ночами, протягом невдалих тижнів, які трапляються, коли ми губимося у власній голові.

Те, що змушує мене зараз дивитися вгору, – це спогад. Я пам’ятаю, наскільки нестерпними були деякі ночі. Як я могла так сильно страждати? Пам’ятаю, якою втраченою відчувала себе протягом тих днів, які, врешті-решт, розтягнулися на роки. Пам’ятаю, що навіть не могла собі уявити, що через деякий час у мене все налагодиться. Хіба я могла собі уявити, що комусь захочеться бути частиною моєї заплутаної голови? Але в тому-то і справа – що якщо я тільки згадую про це, значить, все це залишилося в минулому.

Люди, яких ми впускаємо в своє життя, як партнерів або друзів, не зціляють нас, не стирають частини наших особистостей,  не ігнорують нас. Вони йдуть поруч і слухають. Вони м’яко показують нам, чого ми варті. Вони бачать нас.

Я не вірю, що інша людина в силах зцілити мене. Не вірю, що інша людина здатна заповнити будь-який порожній простір або порожнечу, яка є всередині нас. Але вірю, що люди, які люблять нас, підтримують нас, поки ми самі заповнюємо пробіли.

Вони здатні бачити в нас ту силу, яку ми вважаємо за краще ховати. Вони здатні бачити майбутнє, яке приховано від нас, тому допомагають побачити його по частинах. Вони підтримують нас, коли процес зцілення дається важко, але самі вони не зціляють нас.

Наш багаж перестає бути багажем, тому що він перестає бути тим, що ми несемо. Він перестає бути тим, що заважає нам рухатися вперед, тим, що виснажує нас. Цей багаж просто перетворюється в шрам – хоча і неприємний – який завжди буде жити в маленькому куточку нашої душі.

Але цей шрам вже не завадить нам жити далі, тому що ми будемо продовжувати рости. Душа – це еластична річ.

За матеріалами