Психологія

Ігри уяви, або На що ми витрачаємо своє життя?

Всі ми, здавалося б дорослі люди, граємо в дитячі ігри. Деякі дограємось до сумних результатів. Колекція ігор-страшилок-відмовок, які заважають нам жити і бути щасливими:

Підписуйся на нашу сторінку у Фейсбуці!

Якби я…

(Щось зробив – вступив до інституту, одружився, розлучився…)

Якщо свого часу ви вчинили саме так, а не інакше, значить, на те були причини. Якщо немає можливості виправити – перестаньте картати себе, краще поставте в умі чи щоденнику галочку: наступного разу в аналогічній ситуації треба зробити так і ось так і не повторювати помилок. У будь-якому випадку треба спочатку подумати – аналогічні ситуації повторюються не так вже й часто.

Катастрофа

(Мене пограбують, будинок згорить, чоловік / дружина зрадить, мене виженуть з роботи…)

В принципі, може статися все, що завгодно. Змінити можна тільки те, що від нас залежить: вночі по підворіттях не бродити, дотримуватися правил пожежної безпеки, дружину / чоловіка любити і постаратися не давати приводу бути незадоволеним, на роботі стати незамінним або хоча б не робити грубих помилок. Не можна підстрахуватися від усіх нещасть – тут вже нічого не поробиш. Але і самим нариватися на неприємності, збільшувати ймовірність поганих подій не варто.

Це він винен!

(Друг – обманщик, начальник – негідник, колеги – заздрісники, дружина – стерва, всі погані – я хороший, я ні при чому.)

Сам вибрав друга, поклався на начальника, довірився або дав привід обдурити себе колегам, одружуватися теж ніхто не змушував. Як в тій «загадці»: приходить жінка до психолога і скаржиться, що перший чоловік її бив, другий теж бив і вона збирається заміж втретє. Він хороший, але п’є, не контролює себе і бив першу дружину. Лікарю, як ви думаєте, а чи не вийде так, що мені знову не пощастить? Але я ж не винна, я ж не можу це передбачити?

Як я жахливий!

(Я себе не люблю, так як мене ніхто не любить. А якщо мене ніхто не любить, то й нема за що любити. А якщо хто і полюбить, то я не стану мати з ним справу: у нього поганий смак, адже я дуже товстий, лисий, худий, ненажерливий.)

Як ви думаєте, ви найгірша (товста, лиса, худа, ненажерлива…) людина на землі? Чи дядько Вася з сусіднього будинку ще гірший, товстіший, худіший і т. д. А що, він вже вже помер або живе, працює, ростить дітей, купив нову машину, в черговий раз помирився з красунею дружиною і пише картини?

Він кращий, у нього краще, більше…

(дружина красивіша, чоловік надійніший, машина новіша, квартира дорожча; більше грошей, здоров’я, щастя…)

Як би ви не старалися, все одно щось у когось буде краще або більше. Можливо, варто поставити собі цілком реальну планку і не псувати життя собі і оточуючим? Про шкоду перфекціонізму і заздрості і так досить написано.

Що скажуть сусіди (батьки, друзі, колеги), якщо я…

(розлучуся, одружуся, звільнюся, поїду…)

Все одно що-небудь скажуть, в будь-якому випадку. А вам від цього холодно чи жарко? До речі, а ви ніколи не обговорюєте їх вчинки?

Сентиментальні спогади

(Як було чудово, коли я… навчався в інституті, був неодруженим, не було дітей…)

Коли ви вчилися, були неодруженим і вільним від будь-яких зобов’язань, у вас були зовсім інші турботи: здати сесію, захистити диплом, знайти гроші, щоб повести дівчину в ресторан, влаштуватися на першу роботу. І вам зовсім не здавалося, що це якісь дрібниці. Уявіть себе в 50 років: ви все ще вчитеся, грошей немає, роботи немає, неодружені, їсти бігаєте до мами або в їдальню (або готувати приходять коханки) і не можете похвалитися успіхами дітей. Весела картина. Надихає, так?

Навіщо старатися? Все одно все буде погано!

(Навіщо я щось буду робити, кому це потрібно?)

А собі самому, а близьким і коханим людям? Хто з нас доросла і відповідальна людина? Хто зможе подолати обставини? Якщо ви не зможете зробити це для себе – зробіть для своїх близьких, вони ж на вас сподіваються.

Ідеальний варіант

(Ця робота – не найкраща, я почекаю ще пару місяців, років, життів і знайду трохи кращу; цей чоловік / жінка – герой не мого роману, зустріну ще кращу; ця квартира / машина / річ – не ідеальний варіант, я буду жити в комуні, їздити на розвалюсі і лагодити її, носити лахміття, але знайду в точності саме те, що мені потрібно).

Коротше, мені потрібен такий самий [піджак], але з перламутровими ґудзиками, інакше не підходить. Ідеальних людей, речей, робіт не буває. Як доказ подивіться на себе в дзеркало: напевно, ви все-таки хороші, але напевно є і окремі недоліки. І адже ваші чоловік-дружина, діти, начальник, колеги терплять це. Так будьте і ви терпиміші.

Ці ігри уяви народжують негативні почуття, на них йде багато часу, вони спотворюють спогади про минуле, відволікають від справжнього і заважають майбутньому, є переконливим приводом для капітуляції перед своїми проблемами і завданнями…

За матеріалами