Це явище, що отримало гідне німецьке прізвище, – когнітивна помилка, яку багато хто пригадає з власного досвіду. При цій ілюзії людині здається, що інформація, на яку ми нещодавно звернули увагу, стала потрапляти на очі з дивовижною частотою. У кращому випадку – частіше, ніж раніше, в гіршому – перевищуючи всі межі.

«Переслідувати» може що завгодно: назва книги або фільму, будь-які словосполучення, образи, символи.

Скажімо, ви вчора були на лекції про Шопенгауера, потім підслухали, як про нього говорять сусіди по вагону метро, ​​а сьогодні дізналися, що друзі назвали так хом’ячка. Вас це дивує. Рідко почуєш, як люди в транспорті говорять про філософію. А вже хом’як по кличці «Артур Шопенгауер» – зовсім дикість. Саме на третій день вам починає здаватися, що справа нечиста, а якщо ви забобонні, то починаєте підозрювати втручання вищих сил.

Але якщо розібратися, ми не знайдемо тут нічого незвичайного. Хоча феномен отримав назву тільки в 1994 році, він відомий з давніх-давен і практично кожній людині. Все просто: так працює наш мозок. Кожна нова поява інформації закріплює її запам’ятовування.

Цікаво, що люди, які вперше чують про феномен, часто впадають в ще одну ілюзію. Логічно подумати, що він названий на честь вчених, які його відкрили.

Не так сталося як гадалося: німці Андреас Баадер і Ульріка Майнхоф прославилися як ультраліві терористи, пов’язані з заворушеннями в 60 – 70-х роках минулого століття. Когнітивне спотворення було названо в їх честь випадково: через одного з коментаторів на форумі St. Paul Pioneer Press, який описав особистий досвід. Прізвища Баадера і Майнхоф зустрічалися йому кілька разів в різних джерелах – і всього лише в межах доби.

Отже, феномен Баадера-Майнхоф – це когнітивне спотворення, тобто шаблонне відхилення в мисленні. Нам тільки здається, що інформації про щось стало більше – а якщо її насправді стало більше (просто випадково), ми намагаємося побачити тут надприродні закономірності.

Цей процес в 2005 році описав з наукової точки зору Арнольд Цвікі, професор лінгвістики Стенфордського університету. Він назвав його ілюзією частотності.

Її легко пояснити двома відомими в психології явищами: виборчою увагою і упередженістю підтвердження (confirmation bias).

Перше означає: як тільки людина щось помічає, вона стає більш уважною до проявів. Саме тому малоймовірність при феномені Баадера-Майнхоф часто суб’єктивно завищується: ми вихоплюємо інформацію і не помічаємо, які реальні обсяги в цілому проходять через нас за день.

Друге можна перекласти як «схильність до підтвердження власної точки зору». Це тенденція знаходити інформацію, яка узгоджується з початковою установкою, і знецінювати іншу.

Ймовірно, це посилюється ще ефектом новизни, коли людина сприймає тільки що отримані відомості як більш важливі. Але, в будь-якому випадку, якщо емоційна залученість велика, то і збігам буде присвоєна велика значимість, можливо навіть містичного порядку.

Чим шкідлива ілюзія частотності?
Зайвим було б говорити, чим небезпечні ілюзії взагалі. Концепції, усвідомлені чи ні, впливають на прийняття рішень. І тягнуть за собою наслідки. Кажуть навіть про те, як феномен Баадера – Майнхоф заважає лікарям в постановці вірного діагнозу.

У цього когнітивного спотворення, втім, є і своя особливість – в містичній красі, яка оточує будь-які збіги.

На цьому заснована і концепція Синхронічності Карла Густава Юнга, який визначав її як зв’язок особливого роду – не причинно-наслідковий, а смисловий, причому він відношення до самого суб’єкту. Психоаналітик навіть пов’язував такого роду випадки з віщими снами і передчуттями реальних подій в майбутньому.

Для нього це підтверджували випадки з життя і психоаналітичної практики. Грубо кажучи, Юнг вважав, що архетипова основа колективного несвідомого виявляє себе одночасно і в фантазіях, і в сновидіннях, і в самій реальності.

Наприклад, він писав про пацієнтку, яка розповідала йому, як їй снився скарабей. У той же час у вікно став битися подібний жук – хрущ. Юнг вважав цей збіг унікальним досвідом.

Науковість такого підходу сумнівна. Але якщо людину третій день атакують повідомлення про Шопенгауера, він легко може подумати, що це «знак» і йому потрібно бігти в бібліотеку за томиком філософа.

Тому розмову про шкоду цієї ілюзії можна частково звести до недоліків містичного мислення в принципі: там, де людина повинна підійти до питання раціонально, вона чіпляється за випадкове.

Магія і міф завжди служили меті упорядкування хаосу, приручення тих сил, які людині були невідомі і непідвладні – аж до погодних умов, які вважалися справою богів, а не безособових природних сил.

Таку ж функцію зараз виконують прикмети і різні особисті маленькі забобони. Не останнє місце тут займає і ілюзія частотності. Про її зв’язок з древніми ворожильними практиками говорила, наприклад, послідовниця Юнга Марія-Луїза фон Франц – в лекціях, які були видані під назвою «Одкровення і синхронії».

Більшість людей не повірить сьогодні, що циганка може на власні очі побачити майбутнє. І не сподівається на знак згори, коли потрібно прийняти рішення на роботі. Але завжди є та область, яка не надто «дружить» з раціональним – область особистих цінностей. Для них людині часто потрібно зовнішнє підтвердження.

Так, скажімо, нові друзі або парочка на початковій стадії відносин відшукують раптові збіги, і радіють, коли можуть вгадати думки один одного щоб сказати: «це доля». Людина, яка загорілась ідеєю відчуває, як світ навколо надихає і говорить з нею на одній мові.

Те, що розум може виявити порядок там, де його бути не може, але він життєво необхідний – хороша новина. Світ стає дзеркалом, в якому людина краще бачить власні неусвідомлені бажання. Іншими словами – це хороший матеріал для самопізнання.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!