Чому ви втрачаєте його саме тоді, коли хочете найбільше

Він постійно займав всі мої думки. Ні, ми бачилися і до цього, і навіть непогано спілкувалися, але тепер я зрозуміла, що люблю, люблю, люблю його до нестями.

Перед нашим першим побаченням я побігла в торговий центр і купила 3 ​​нові блузки та джинси в обтяжку. Весь тиждень не вилазила з тренажерного залу. Я навіть купила нові трусики, щоб моя попка виглядала максимально красиво.

Коли ми нарешті зустрілися, у мене перехопило подих. Я постійно запитувала себе, чи захоче він залишитися зі мною назавжди-назавжди? Як буде виглядати наше спільна життя? Коли він, зараза така, нарешті набереться сміливості, і зробить мені пропозицію.

Всього за кілька тижнів моє життя почало розвалюватися на частини. Я почала проводити безсонні ночі в думках про нього. Відправлені йому повідомлення залишалися без відповіді. Він ігнорував мої нагадування про те, що я його люблю. Чим більше намагалася показати йому свою любов, тим сильніше він віддалявся.

Я ніяк не могла зрозуміти, в чому ж справа, поки він сам не сказав про це – прямо і однозначно.
«Знаєш, мені так хочеться поговорити з тобою… як в старі часи».

Так-так, справа була саме в цьому.

Коли ми зустрічаємо людей, які нам дійсно подобаються, то ведемо себе дуже дивно. Ми ретельно підбираємо вираз обличчя. Втягуємо живіт, вип’ячуємо груди і навіть ходити намагаємося максимально спокусливо. Ми робимо вигляд, ніби нас цікавить те, що насправді абсолютно не подобається.

Кілька місяців тому хлопець, з яким зустрічалася, запитав мене, чи люблю я читати. Він був справжнім книгоманом, тому я і відповіла, що зараз читаю цілих 3 книги. Але насправді я ледь-ледь долала 3 книги за рік.

Я одягла на себе фальшиву маску людини, якою насправді не є.

Люди, яким я подобаюся, полюбили мене справжню. Найщирішу і безпосередню версію мене, яка тільки може бути. Вони були зовсім не проти моїх недоліків. Вони любили ці дивні речі.

Ми так захоплюємося спробами підлаштуватися під іншу людину, що в процесі втрачаємо те, що робить нас унікальними і бажаними. Тривожність, викликана тим, що ми не зможемо отримати вподобану людину, що ми не гідні того, щоб бути коханими… Ця тривожність позбавляє нас всіх шансів знайти своє щастя.

Так що відтепер веду себе зовсім інакше.

Я залишаюся собою. Завжди і в будь-яких обставинах.

Звичайно ж, залишаюся тією собою, яка регулярно чистить зуби і приходить на побачення в гарному одязі. Але при цьому я позбулася схильності по п’ять хвилин напружено витріщатися в екран телефону, намагаючись підібрати «правильні» слова – лише тому, що «Я не хочу, щоб він порахував мене якоюсь не такою». Я така, яка є, і крапка.

Ми заслуговуємо, щоб у нас був хтось, хто буде любити нас такими, якими ми є. Хтось, хто полюбить нас з усіма перевагами і недоліками. І якщо ми не можемо бути справжніми з людиною, від якої ми втрачаємо голову… Що ж, це чітка ознака того, що він нам зовсім не підходить.

За матеріалами