Цікаве

Чому в церковні свята можна митися і працювати?

Те, що «у свята не миються», знають багато хто. Природно, у церковні свята. Знаємо ми це зазвичай від батьків, які, в свою чергу, дізналися про це від своїх батьків. Хтось із нас приймає і слідує цій традиції, хтось і про самі православні свята не дуже-то згадує. Але те, що «працювати і митися не можна», все ж пам’ятає. А чому, власне, «не можна»?

Зрозуміло, що така традиція, засвоєна багатьма поколіннями і передана далі без осмислення. Чому? Традиції взагалі не прийнято критикувати. Тим більше традиції, пов’язані з релігією.

Але за будь-традицією завжди стоїть якась реальність. Не важливо, об’єктивна вона або суб’єктивна, але підстави до формування традиції завжди є.

Крім того, традиція ця не релігійна, а скоріше навколоцерковна. Іншими словами, це чергове повір’я. В якому, на відміну від більшості повір’їв, змішалися язичницькі і християнські елементи.

Почнемо з заборони на роботу.

Спочатку вона заснована прямому розпорядженні, яке Бог дав Мойсею:

«Шість днів працюй, і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого». (Вих. 20, 4)

Зі Старого Завіту ці основоположні заповіді перейшли і в християнство. Правда, тут «день сьомий» – не субота, а неділя і основні свята. Так що, на перший погляд, все очевидно. Втім, всі знають, що в наш час багато хто працює в неділі та свята.

Дійсно, заборона на роботу в ці дні в православ’ї далеко не така сувора, як в іудаїзмі. Я б сказав, взагалі не сувора. Недільні і святкові дні дійсно присвячуються Богові. І, як пояснюють цей припис священнослужителі, в святковий день християнину належить відвідати богослужіння, сповідатися, причаститися. І вже після цього можна і вимитися, і виконати необхідні справи.

Таке раціональне пояснення цієї християнської традиції.

Якщо ця заборона ніяк не роз’яснюється, ґрунтуючись лише тим, що «працювати в свято – гріх!» – її варто віднести вже до забобонів. Тим більше – якщо в церковне свято ми і не працюємо, і не робимо домашніх справ, і не йдемо на церковну службу…

А ось з другою забороною складніше. Хоча забобонного тут куди більше, ніж в попередньому.

Частково вона співвідноситься і з забороною на роботу. Зараз-то миття ніяк не є роботою. Зате в старовину воно вимагало серйозної підготовки. Милися-то в лазнях! А приготувати лазню – справа нешвидка і трудомістка. Наносити води, принести (а то і наколоти) дров, протопити. Плюс миття в лазні займає трохи більше часу, ніж під душем. Коли на літургію-то йти?

Пригадую ще одну традицію: в моєму дитинстві батьки називали суботу «банним днем». Ось і підтвердження викладеного вище.

Митися в неділю не можна, а до служби краще все-таки йти чистими. Логічно вимитися напередодні, в суботу.

В принципі, однієї цієї причини вже досить. Це не виключає існування ще як мінімум двох вельми вагомих причин.

Справа в тому, що лазня вважалася не дуже «хорошим» місцем. Аж до того, що зв’язувалася нашими предками з «нечистою силою».

Існує думка, що таке ставлення було пов’язано, по-перше, з тим, що в лазні чоловіки і жінки милися разом. Після чого, на завершення, чоловік з дружиною могли, залишившись в лазні удвох, приділити час і інтимному життю.

Не стану стверджувати, що ця версія правильна, але чому б і ні? Якщо так, то лазня цілком могла зв’язуватися з ідеєю чогось ганебного і, в християнській системі уявлень, гріховного. Втім, чи можна взагалі говорити про «гріховності» стосовно відносин подружжя?

Хоча, повторю, на мій погляд, на практиці досить і найпершої причини. Але продовжимо.

Є ще одна підстава для того, щоб баню сприймали як нечисту. І ця причина знову приводить нас в світ народно-язичницьких уявлень.

У лазні традиційно народжували. Така ось традиція. Ну не було в традиційній селі ні пологових будинків, ні навіть фельдшерських пунктів. Не вдаючись в причини, приймемо це як даність.

А до пологів в християнстві ставлення особливе. Звичайно, в самій появі людини на світло ніхто нічого страшного не бачить. І ставлення до новонароджених немовлят тут нічим не відрізняється від нормального людського ставлення. На відміну від ставлення до жінки, яка вважається «нечистою».

Коріння цього лежать в старозавітних приписах, наприклад:

«2 Коли жінка зачне, і породить дитя чоловічої статі, то буде нечиста сім день як за днів нечистоти місячного її очищенням, вона буде нечиста;

3 А восьмого дня буде обрізане тіло крайньої плоті його

4 і тридцять три дні повинна вона сидіти в крові очищення своїх; До всякої святощі не повинна торкатися і до святині не ввійде аж до виповнення днів очищення її.

5 А якщо породить дитя жіночої статі, то під час очищення свого вона буде нечиста два тижні, і шістдесят шість днів буде сидіти вона на крові». (Левіт, 12)

Це – Старий Завіт.

У християнстві ставлення до пологів і породіллі… двояке.

З одного боку, переважна більшість приписів, що стосуються «нечистоти», скасовані в Новому Завіті.
З іншого, це дуже потужна традиція. Так, що повної єдності в цьому відношенні, здається, так і немає.

Найбільш виваженою думкою виявляється:

«Відвідувати храм можна при використанні засобів гігієни, від причастя утриматися, але в крайніх випадках – можна».

Не вдаючись в пояснення, перейдемо до головного: священне місце не можна оскверняти. В даному випадку – кров’ю, в іудаїзмі до неї взагалі особливе ставлення. Частково воно перейшло і в християнство. Звідси і ставлення до породіллі, «забруднити» кров’ю під час пологів. І це може бути однією з причин «нечистоти» лазні.

Та й без прив’язки до християнства… Тут змивають з себе бруд, і вже тому місце це не дуже «чисте». До речі, «змивають бруд» тут не тільки живі люди, тут при необхідності обмивають небіжчиків…

Нарешті, є ще одна підстава вважати баню особливим місцем.

Часто можна прочитати, що в лазні мешкає банник. В язичницькому світогляді – істота цілком нейтральна, не більше ніж один з численних духів житла. А ось у отриманому християнстві, природно, віднесений до «нечисті».

Можливо й так. Але навряд чи тільки через це. Зрештою, цих духів стільки, в тому числі що населяють будинок! А адже будинок «нечистим» не вважали за навіть крайні релігійні фанатики…

Хоча і це могло зіграти свою роль. З огляду на, що і в язичницькому сприйнятті лазня виявляється абсолютно особливим місцем. Адже це місце зустрічі, межа стихій: води, вогню, повітря. Для язичницької свідомості – місце не «погане», але безумовно сакральне.

Згадаймо народні казки, герої яких регулярно перетинають символічні кордони світів: узлісся, берег водойми, край селища (околиця). У казках всі вони символізують перехід зі звичайного, людського світу, світу живих, в світ потойбічний. Не завжди безумовно «злий», в усякому разі це сприймається як щось цілком природне. Так, це світ чужий, світ мертвих. Але в казках герой, нехай вимушено, проходить через нього, щоб повернутися в людський світ в новій якості.

Для язичницького світосприйняття смерть теж страшна, але і вона – частина світу. Язичник-хлібороб бачить навколо себе колообіг життя, де народження завершується смертю, а смерть змінюється відродженням.

Схоже, баня виявляється одним з місць, де потойбічний світ ближче, ніж зазвичай. Недаремно ж в лазнях, вже в глибоко християнські часи, ворожили!

Ну, а в християнській картині світу всі потойбічні явища проходять по частині диявольських. До того ж, лазня – єдине приміщення, де немає ікон. І натільні хрести перед миттям знімають…

І ще лазня дуже схожа на будинок – тільки позбавлений вікон і розташований на відшибі, як би «протистоїть» житлу.

На нашу думку, все це не додавало  лазні якийсь «доброти». Навряд чи. Але митися-то потрібно. У тому числі і священикам. Але, зрозуміло, ніяк не в християнські свята. Хоча до церкви все ж пристойніше йти чистими. Ось і залишається один варіант для «банного дня» – субота…

За матеріалами

Любиш розвиватися та отримувати нові знання та досвід поки усі навколо деградують? Тоді підписуйся на нашу спільноту у ФЕЙСБУЦІ! Не будь як всі! Будь ліпшою. Будь розумнішою та мудрішою! Підписуйся!

 

facebook.com/dyvosvit20