Історії

Чи можна побороти свої страхи?

З дитинства я боялася всяких гризунів, кажанів, комах, жаб і т. ., легше сказати, чого я не боялася.

Підписуйся на нашу сторінку у Фейсбуці!

Пам’ятаю, виїжджаємо з батьками на риболовлю з ночівлею, я закриваюсь в машині, вікна всі закупорені, включаю музику і сиджу там до ранку. Називається «насолодилася» природою.

І ось виросла я, а страхи мої разом зі мною.

Думаю не варто говорити, що чоловік мій обожнює нічні риболовлі, виїзди з наметом. Але, щоб не псувати свою нервову систему, втім, як і мою, ми викреслили такий «екстремальний» відпочинок з нашого списку (спасибі моєму чоловікові за розуміння).

В цьому році, так вийшло, я практично все літо провела на дачі. І природно, весь час на природі: то в ліс по гриби, то ягоди збирати. Так почалася моя боротьба з «фобіями». У лісі різноманітних комах і жаб видимо-невидимо! Але оскільки нас була ціла компанія, свої страхи довелося залишити при собі (не буду ж я кричати весь час).

І, що Ви думаєте, все виявилося не так страшно. Якщо повністю злитися з природою, насолоджуватися її красою і багатством, то все бачиш зовсім в іншому кольорі.
Це був мій перший етап в боротьбі зі страхами.

Другий етап був набагато страшніший. Почався він, коли ми з чоловіком приїхали до його брата на дачу. Там я в повній мірі відчула, що таке багато літаючих, повзаючих, кусаючих і всяких інших тварюк.

Спочатку метелики, загрозливих розмірів, з довгими незрозумілого призначення хоботами, схожі на монстрів з фільмів жахів. Потім нахабні жаби, які заскакували в будинок і нікого не боялися.

Але найстрашніше почалося вночі. Ми спали в кімнаті на другому поверсі (будинок триповерховий). Як тільки я почала дрімати, зверху почувся страшний тупіт (на слонів схоже), який плавно перейшов на стіни і жалюзі. Від цих жахливих звуків у мене волосся (на руках) стали дибки. Всю ніч я провела під ковдрою з головою (температура в кімнаті була близько 27 градусів).

Коли вранці всі прокинулися, я почала розповідати про свою безсонної ночі. На що брат чоловіка спокійно сказав: «Так це ж мишки». Краще б він цього не говорив, адже нам потрібно було провести у них ще одну ніч. На такі жертви я пішла лише з любові до чоловікових родичів.

Загалом, довелося мені себе вмовляти, що це всього лише мишки. Вони маленькі, вони самі мене бояться. І, як не дивно, в цю ніч я міцно заснула. Прокинувшись вранці, я виявила, що жива і нічого страшного не сталося.

Третій етап моєї боротьби з «фобіями» був для мене взагалі подивом (сама від себе такого не очікувала). На дачу приїхали дядько і тітка мого чоловіка. І з собою привезли, крім своїх кішок, мишку-Лариску. Перше моє враження, звичайно ж, було не дуже приємним, так як щурів я особливо «любила». Але цікавість понад усе. Спочатку я розглядала цю саму Лариску. Нічого хорошого я там не вигляділа. Звичайний щур, з жахливо довгим рожевим хвостом і абсолютно огидними лапами. Через десять хвилин спостереження мене змусили погладити цю тварину. А потім я проявила бажання взяти її на руки. Як я це зробила, я не пам’ятаю. Але, відчувши, як б’ється її серце і яке тепло виходить від її тіла, я перейнялася такою ніжністю до цієї істоти… Словами цього не передати.

Загалом, весь вечір Лариска сиділа у мене на шиї під волоссям. Тепер ми з нею друзі.

Ось таке бурхливе було у мене літо! Емоцій море, все словами не передати!

Працюйте над собою і позбавляйтеся від своїх страхів! Ви цього варті!

За матеріалами