Психологія

3 принципи, які заважають жінці побудувати щасливу сім’ю

У суспільстві побутує хибна думка, що щастя жінки в родині. Вважається, що, досягнувши певного віку, вона просто зобов’язана вийти заміж. Нехай навіть “для галочки”. А щодо подружнього щастя – це вже як складеться. Головне – служити чоловікові і дітям, а себе засунути на другий план.

Підписуйся на "Психологію стосунків" у Фейсбуці!

Я в інтернеті вже багато років, і весь цей час в мене кидаються претензіями з серії «ти цілеспрямовано розвалюєш сім’ю». З огляду на те, що я і сама заміжня, і з великим трепетом і дбайливістю ставлюся до чужих сімейних стосунків, мене це дивувало. А каплицю, вибачте, теж я розвалила? Однак, з часом я з’ясувала, що саме викликає найбільше бурління умів.

У багатьох бомбить, коли я висловлюю думку, що не варто виходити заміж заради «заміжжя», просто тому, що так прийнято. Що для цього треба певне везіння зустріти кохану людину, єднання душ, сумісність, дорослість і ще маса всього. І ось ця очевидна думка чомусь зустрічає такий шалений опір, що погано робиться.

Як же це так, жінка буде виходити заміж тільки за власним бажанням? Так ви договоритеся, нешановні, до того, що в принципі виходити заміж необов’язково! Що можна ось так брати і жити одній, для себе, в той час як наші предки, століттями…

Неначе це «прийнято» і «заведено» дорожче за саму людину, з її бажаннями і потребами.

Другий залізний принцип, на який не можна робити замах, якщо не хочеш отримати відро помиїв на голову – це принцип «жінка повинна терпіти». Варто тільки сказати, що шлюб, взагалі-то, не для терпіння, а для радості і щастя, як відразу прилетить.

Причому терпіння береться у вузькому сенсі, не як відхідливість і легкість в характері, здатність не створювати скандалів на рівному місці і поважати чужий ресурс. Ні. Під терпінням мається на увазі якраз марна установка покірливо зносити будь-які образи, незручності або навіть побої заради самого терпіння, страждання, незручностей. Така собі жертовність заради жертовності, страждання заради страждання. Але варто тільки поставити просте запитання «навіщо?» і спробувати докопатися до суті, як людина зривається з ланцюга.

Повинна терпіти і страждати. Тому, що наші бабусі так робили. І крапка.

Ну і останнє, на що не можна робити замах – це на ідею про обов’язкову жіночу корисність. У м’якому варіанті вона виражена в закидах: мовляв, для чого ти живеш? Невже для себе? А як же суспільство, чоловік, дітки? У більш грубій формі виражається в некрасивих епітетах типу «пустоцвіт».

Але суть одна – якщо жінка є, вона обов’язково повинна приносити користь. Не простоювати, а весь час працювати на благо суспільства, як зафрахтований авіалайнер. Працювати над демографією або над щастям конкретного чоловіка – не важливо. Важливо, що сама по собі жінка, без принесеної їй користі, сприймається як загроза, як порушник спокою, як ворог.

Так ось яку, я, виявляється, розвалюю сім’ю. Створену наспіх, хитрістю або завдяки випадку, щоб «як у всіх». Ту, в якій їдуть на жіночому терпінні, причому терпінні в самому токсичному сенсі цього слова. І сім’ю, яка створена для обслуговування кого завгодно, крім самої жінки. Таку сім’ю може і не гріх розвалити. Адже вона і без мене розвалюється…

За матеріалами