Психологія

2 речі, які діти батькам не прощають

Ставши дорослою, дитина, можливо, зможе зрозуміти причини, але ось пробачити – ніколи.

Підписуйся на нашу сторінку у Фейсбуці!

Діти можуть злитися на батьків. Іноді вони навіть обіцяють, що не пробачать і не забудуть ніколи. Найчастіше ці «милі» погрози нічого не означають. Але бувають і інші випадки, мова про вчинки дорослих, дійсно завдають малюкові глибоку емоційну травму. Ставши дорослим, вона, можливо, зможе зрозуміти причини, але ось пробачити – ні.

1. Нестримані обіцянки.

Якщо немає можливості обіцянку виконати – то краще її не давати. Ця істина, яку нам самі дорослі вселяють з дитинства, правильно? І повторюють це дитині раз за разом, вимагаючи, що вже він-то свої обіцянки виконував.

Однак самі дорослі частенько їх порушують, при цьому завжди знаходять виправдання – не змогли, якісь сторонні причини завадили, і взагалі: у батьків і так багато проблем, що ти лізеш? Май совість, зрозумій,  не приставай!

Хороший знайомий так до сих пір не пробачив батька, який пообіцяв після першого вересня в першому класі зводити його в похід – мовляв, ти у мене вже дорослий, будемо варити юшку на багатті з риби, яку самі спіймаємо, і спати в наметі.

Він школу закінчив, а батько в похід так і не зводив, при цьому, коли хлопець був зовсім дрібним і мав наївність нагадувати – тату, а коли в похід – ще й лаяв. Мовляв, у мене справ і так по горло, що ти лізеш, немає часу!

Чому ця історія принесла дитині так багато болю – батькові незрозуміло досі. Якось спробував він (дорослим уже, я маю на увазі) цей гештальт закрити. І що ви думаєте? Батько його ж і присоромив – мовляв, як можна бути таким злопам’ятним?

2. Нешанобливе ставлення дорослих до дітей

Так, я знаю, зараз багато обуряться – за що, мовляв, ми повинні дітей поважати, вони ж малі! Так думає набагато більше людей, ніж може здатися на перший погляд.

Скільки батьків ставляться до дітей зверхньо, ​​навіть з деяким презирством – мовляв, ось виростеш, станеш людиною, тоді будемо говорити на рівних, а поки цить, малявка. Скільки батьків не поважають дитячу працю (як би це не смішно звучало), не цінують дитячих поривів допомогти і навіть не здогадуються, як важливо похвалити, а не посміятися, коли дитина підносить їм своє творіння – малюнок, наприклад, або виріб.

Приклад з життя: відмінна майстриня, зараз робить дуже гарних ляльок і продає їх колекціонерам за кордон (так вигідніше), все дитинство ховала від батьків свої вироби. Тому що мама говорила, що сукні, які вона лялькам шиє – убогі, а батько – спочатку лаявся, що вона витрачає час на порожні заняття, тоді як треба вчити математику і вступити після школи на банківську справу.

Одного разу батько в пориві злості сказав дядькові (братові матері), що, мовляв, у тебе-то діти нормальні, а моя – дура, витрачає час на дурниці. За столом. На дні народження. При всіх родичах і при дочці. І порадив їй брати приклад з дітей цього дядька – вони, мовляв, в житті всього доб’ються.

Ну, мовчить зараз майстриня, а що робити? Батько і мати, як-не-як, рідні. Образа – залишилася. Хоч і розуміє, в дев’яності всі дорослі думали, що треба дітей до фінансів ближче… Добра бажали. Розуміє це, але все рівно – образу не пробачила.

Скільки ще таких випадків? Подумайте про це…

За матеріалами