Якщо в дитячі роки дорослі не звертають уваги на почуття і потреби дітей, вони неусвідомлено транслюють беззвучні, невидимі установки, які багато в чому визначають самооцінку і уявлення про себе в дорослому віці.

Дитячі установки не дають зробити вибір, який буде для нас оптимальним. Ми закохуємося, створюємо відносини, але не можемо бути щасливими в цих відносинах. Ми ростимо дітей, але нам це в тягар.

Ми здатні зменшити вплив дитячих установок на своє життя. Треба лише знайти в собі установки, що виникли через нестачу уваги батьків, і не дозволяти їм і далі заважатими руху вперед. Ось ці установки:

1. Погано бути занадто веселим або занадто сумним. У дитинстві ми відчували сильні почуття, як і всі діти. І в той час нам потрібна була людина, яка навчила б розуміти емоції і керувати ними. Але замість цього нам просто давали зрозуміти, що потрібно бути стриманішим. І ми навчилися стримувати емоції.

2. Демонструвати почуття – значить проявляти слабкість. У дитинстві переживання були щирими. Ми злилися, якщо нас кривдили. І люблячі батьки повинні були нас втішати, щоб з часом ми навчилися справлятися з переживаннями самостійно. Але нам вселили, що почуття – це слабкість. І ми навчилися засуджувати себе за прояв почуттів.

3. Мої потреби і бажання не мають значення. У дитинстві у нас були потреби, як у всіх дітей. Ми знали, що важливо, що добре, що погано. Нам тільки було потрібно, щоб хтось розпитав про наші бажання і потреби. Але ніхто не звертав на них уваги, і ми вирішили, що це не має значення.

4. Розповідати про проблеми – просто даремно напружувати людей. Ми росли, і у нас були труднощі в спілкуванні в школі, вдома з братами і сестрами, з друзями. І нам важливо було знати, що ми можемо розповісти про проблеми батькам. Але їм було не до наших проблем, з тих пір ми тримаємо їх при собі.

5. Плачуть тільки слабаки. Всі плачуть, бо плач – природний спосіб пережити емоції. У дитинстві ми іноді плакали (можливо, часто). Але в нашій родині не знали, що ми плачемо не просто так, і ігнорували наші сльози. Бажання стримати сльози і впевненість в тому, що плакати шкідливо, явна ознака батьківської байдужості.

6. Люди засуджують прояви почуттів. Якщо дитину карали за прояв почуттів в батьківському домі, він приносить у доросле життя установку «Приховуй емоції, інакше про тебе подумають погано».

7. Злість – це негативна емоція, і її потрібно уникати. У дитинстві ми часто злилися, бо злість – це частина життя. Нам була потрібна допомога, щоб усвідомити злість і керувати нею. Але ми навчилися пригнічувати і заміщати злість. Тому що нас карали за те, що ми її демонстрували.

8. Покладатися на інших – значить, розчаровуватися. Діти потребують допомоги, так само як і підлітки і дорослі. У дитинстві ми потребували підтримки, напрямку. Але батькам було не до нас. І ми зрозуміли, що краще не просити про допомогу, щоб не переживати через відмову.

9. Нікому не цікаво, що я говорю. У дитячі роки ми дивувалися навколишньому світу і хотіли стільки розповісти і про стільки запитати. Але в сім’ї це вважали порожніми балачками. Тоді ми вирішили, що наші слова нікого не хвилюють, а питання краще не озвучувати.

10. Я один в цьому світі. У дитинстві ми потребували безумовної підтримки. Але дорослі були вічно зайняті і байдужі, і ми зрозуміли, що самотні.

Приєднуйтесь до групи Вар’ят в Facebook і стежте за оновленнями. З нами цікаво!